Розділ 28. Кров від крові (3)

Відсунувши фіранку, Майя побачила батька. Він спав. На руках у нього зав'язані стрічки з візерунками зі срібної нитки. Схоже, це лікувальні руни, вишиті з локонів русалок, що живуть в озерах з живою водою. Вони добре допомагають відновлювати сили. Помітила Майя і мазь, зроблену на основі попелу переродженого фенікса, яку використовують при отриманні ран від темної магії.

Світло від канделябрів сюди майже не діставало, і Майя бачила контури обличчя батька, як лик статуї. Його груди ледве помітно підіймаються від дихання, і це заспокоїло дівчину. Вона зібралася закрити фіранку, не бажаючи турбувати батька.

— Майя.

Майя повернулася. Чоловік дивився на неї з-під напіввідкритих повік. Дівчина підійшла до нього.

 — Так, батько.

 — Ти в порядку?

 — Так.

 — Це добре, — видихнув чоловік.

 — А ти як себе відчуваєш?

 — Відчуваю і вже непогано, — повів він краєм блідих губ.

Майя злегка усміхнулася у відповідь. Повисла тиша. Професор Семироз дивився на дрібний сніг, який плавно присипав раму стрілчастого вікна. Дівчина подумала піти й дати батькові відпочити, коли почула:

 — Вибач…

Майя повернулася і запитально подивилася на чарівника.

 — Ти не повинна була проходити через це. Я не знав, що все так обернеться. Мені ... — він злегка звів брови, але не від роздратування, як зазвичай, а від гіркоти. — Мені шкода, Майє. Мені так шкода... Вибач...

 — Ти не міг знати, — похитала головою Майя. — Тобто, це я знала, що тобі загрожує небезпека... — вона запнулася.

Майя зціпила зуби, ледь розуміючи, що відчуває. Він заподіяв їй стільки болю, але захистив, ризикувавши своїм життям. І від того в ній перемішалося стільки суперечливих почуттів до батька: вдячність, страх його втратити, образа за його обман, радість, що він живий. І розгубленість, адже вона не знала, як тепер поводитися з ним. Вона все ще мала до нього стільки запитань.

 — Запитуй, — немов прочитав її думки батько.

Майя підозріло зиркнула на нього.

 — Я не читаю твоїх думок, — нагадав він.

Майя смикнула бровою, але промовчала на це. Вона присіла на край ліжка. Обличчя батька немов постаріло за ці кілька годин. Однак бачити в його очах колишній холодний блиск виявилося навіть в радість.

Дівчина глянула на свої долоні, покриті дрібними ранками, які нагадували візерунковий розпис. Напевно такі ж сліди залишилися на грудях батька. Вона нарешті зрозуміла, що мав на увазі професор Білозір. Її кров така ж, як у батька, у всіх сенсах.

 — Я — потенційний темний маг, — тихо промовила Майя і підняла очі до чоловіка. — І ти це знаєш.

 — Знаю.

 — Як давно?

 — Як не стало твоєї мами.

 — Тому я вижила?

 — Так. Мені довелося приховати факт твоєї присутності в будинку в той день, щоб Верховний Ковен про тебе не дізнався.

 — Але... Я все одно не розумію, — похитала головою Майя. — Ти ж повинен радіти. Я витривала до темної магії.

 — Це палиця з двома кінцями. І зі свого досвіду скажу, що це ніяк не полегшує чарівникові життя. Не з нашими законами.

Майя запитально подивилася на батька.

 — Ти не замислювалася, чому я пішов працювати Витирачем? — тихо запитав чарівник.

 — Ти талановитий в магії й сильний. І мріяв робити місто кращим.

 — Так, як і мій батько, який працював учителем. Я мріяв давати чародіям краще майбутнє, а не забирати його... — Він ненадовго замовк. — Але коли дізналися, що я потенційний темний маг, мені не залишили вибору. Ми — рідкість. Верховний Ковен не дає таким вільно жити. Я мав служити на благо міста і всього Чарогір’я. Мав позбуватися від тих, хто порушив закон...

Чоловік повернувся і подивився на стелю, розписану невибагливими орнаментами.

 — Тільки була одна проблема: не завжди вони були поганцями. Найчастіше вони були просто зневіреними або людьми, які заплуталися...

Чоловік знову замовк, і Майя побачила, як сіпнулася його жовна.

 — Робота має давати людині мету, — продовжив він, — підіймати його вранці з думкою, що він щось сьогодні створить, когось навчить, врятує. Я ж вставав з думкою, чиє життя скоро заберу. Щоразу після нового «завдання» все, що я відчував, що разом з ним стерлася і частина мене. Ти бачиш обличчя тих людей, бачиш їхній біль. І це гірше будь-якої скверни. Вона заповнює твоє життя темрявою не меншою, ніж сама заборонена магія...

Чародій глянув на Майю:

 — Згодом це стало майже терпимо. Однак в один день я прийшов у театр. Я виграв квиток випадково, і навіть не хотів йти. Але від нудьги вирішив сходити. З того дня все й змінилося.

 — Ти зустрів маму, — згадала Майя історію, яку не раз просила розповісти батьків.

Перший раз батько побачив Юту Камелі на сцені. Він закохався в її голос. Був зачарований щирою усмішкою і непідробними сльозами. Той, хто вмів протистояти навіть найстрашнішій магії, виявився беззахисним перед чарами звичайної дівчини з великими блакитними очима.

 — Твоя мама стала світлом, на яке я не міг сподіватися. Я був засліплений нею. Не мав права, але був настільки поглинений коханням, що забув про все на світі. — Він видихнув, прикривши очі на пару секунд, а потім подивився на Майю і продовжив: — Коли я став працювати Витирачем, пообіцяв собі не створювати сім'ю. Не хотів, щоб моя дитина перейняла мою здатність. Адже тоді його буде чекати таке ж майбутнє. Але з Ютою я дозволив собі знехтувати цією обіцянкою. Юта не була чарівницею, і це для мене стало надією. Дитина, швидше за все, теж буде без Дару. Мене це влаштовувало. Але коли народилася ти, все змінилося. Ти була так на мене схожа. І це не давало мені спокою...

Майя зціпила зуби. У дитинстві її найбільшим страхом було залишитися без магії, а він цього бажав.

 — Коли ти вижила після прокляття, я був безмежно радий, — продовжував батько. — Але разом з тим і наляканий. Я сподівався, що магія в тобі не прокинеться. Тоді твоя здатність не матиме інтересу для Ковена. Але ти раптом проявила магію. Я запанікував. Який нормальний батько побажає дочці працювати катом, нехай навіть для злочинців? Ти — найцінніше, що у мене є. І ти дуже тендітна і чиста для цієї роботи.