Розділ 19. Таємні спогади (1)

На наступний день дівчина сиділа в кімнаті та писала конспект по уроку Чарівні Істоти. Їм дали розділ про духів-спокусників, на кшталт перелесників та інкубів. Майя б заклалася, що Ян на наступному уроці знайде чимало приводів для непристойних жартиків. Кароліна, пригрівшись у неї на колінах, солодко дрімала.

У двері постукали. Майя сказала ящірці сховатися за сумку, а сама пішла відчиняти. Вже здогадалася, хто прийшов по її душу. На порозі стояла загрозлива постать мадам Ігас.

 — Через п'ять хвилин в холі, — пропустивши вітання, постановила доглядачка. — Кожна хвилина запізнення — додаткова година роботи, — нарочито солодко приставила вона і пішла.

Закривши двері, дівчина стала носитися по кімнаті, змінюючи домашній светр на туніку і заплітаючи косу. У холі Майя встала біля ще кількох «засуджених» адептів. Один з них глянув на неї й штовхнув приятеля. Дівчина зрозуміла, що її впізнали. Що не дивно після публічної сварки з батьком. Але в родинних стосунках з ректором є й свої плюси: ніхто її не чіпав з розпитуваннями крім, звичайно, Сави. Ту змусити мовчати можна хіба що липкою стрічкою.

Майї всунули в одну руку мітлу, а в іншу — граблі. Мадам Ігас відправила учнів прибирати територію гуртожитку, але перед тим гостро глянула на кожного і попередила:

 — Застосування магії суворо заборонено! — відрубала вона. — Порушення продовжить покарання ще на день!

Майї дісталася алея недалеко від її корпусу, що йде від двору майже до самого бар'єра з ліхтарями. Робота спочатку дівчині не здалася складною. Подумаєш, пару годинок помахав мітлою. Але, побачивши повністю застелену оранжево-червоним килимом дорогу і газон, вона зрозуміла, що до вечері додому не повернеться.

Ближче до вечора під деревами зібралися купки листя. Цвіточ вже огорнув багряний захід, і ще не до кінця опале листя золотило сквер. Між крон частково оголених дерев миготіли маленькі тіні — паркові феї готувалися до зими. У місті вони майже не зустрічалися, але в місцях проживання чарівників були не рідкістю.

Майя дометала до чергової гірки, як поруч єхидно сказали:

 — Мітла тобі личить, Семироз.

Дівчина обернулася і ледве втрималася, щоб не скривитися. Ось що було справжнім покаранням — Лаура і Рута стояли неподалік і з посмішкою дивилися на неї.

 — Ти зараз вилита відьма, — подала голос Рута.

 — Невже? — глянула на неї Майя. — Тобі, як рудій, видніше.

Лаура і Рута перезирнулися. Зазвичай Майя намагалася уникати розмов з ними. Але після зграї щурів і голема вони вже здавалися набагато меншою неприємністю в її житті.

 — Грубимо, — недобре примружилася багачка. — Обережніше, Семироз. Тут тобі не академія. За тебе ніхто не заступиться.

 — Ця мітла готова з тобою посперечатися, — перехопила Майя держак і промовисто покрутила свою «зброю». Деякий час вона і Лаура дивилися одна на одну Витримати погляд самовпевненої багачки виявилося непросто. Але не неможливо. І та, вочевидь, зрозумівши, що ловити тут сьогодні нічого, зробила знуджений вигляд і махнула подрузі йти.

Майя проводила їх поглядом і почала мести далі. Треба ж, ще швидко відстали. Напевно, публіки не вистачало. Та як тільки вона розслабилася і зосередилася на роботі, як збоку вже інший дівочий голос звернувся до неї:

 — Це ж треба, принцесу змушують бруднити руки!

Майя повернулася і вже мало не застогнала. Перед нею стояла Сава з блокнотом і олівцем в руках.

 — Добрий вечір, Сава, — видавила усмішку Майя.

 — Добрий, Майє Семироз. Я ось проходила повз, а коли тебе побачила, очам не повірила. Знову донька ректора щось набешкетувала! — приготувала олівець до роботи Сава. — Ну ж, колись, за що ж тебе покарали?

 «І справді, за що?»  — промайнуло в голові Майї при погляді на голодні очі кращої пронози Академії.

 — Вибач, але мені ніколи базікати, — почала далі підмітати Майя. — Давай краще пізніше поговоримо.

— Але тоді новина вже не буде свіжою, — невдоволено зауважила Сава, а потім зміряла Майю поглядом. — Чи мені Яхонта Червоного розпитати?

Майя на мить звела брови, а потім продовжила мести.

 — Так і знала, що він причетний! — засяяла Сава і підскочила до дівчини зовсім близько, заглянувши в обличчя. — Ви прогуляли урок? Або вас застукали за поцілунками в бібліотеці?

У Майї трохи мітла з рук не випала.

 — Нічого ми не прогулювали, — фиркнула вона. — І взагалі, не вигадуй дурниць!

 — Ой-ой, так зашарілася, — розпливлася в усмішці Сава.

 — У нас з Ельдаром ділові відносини, — відрізала Майя і стала мести ще швидше.

Сава прищулилася, допитливо дивлячись на дівчину. А та відчувала, як червоніє до кінчиків вух під цим поглядом. Ні, це вже не покарання, а якась мука!

 — Не подумай, я прекрасно тебе розумію, — не вгамовувалася Сава. — Яхонт Червоний — хлопець привабливий, чого вже заперечувати, — мрійливо закотила вона очі, але потім серйозно подивилася на співрозмовницю. — Однак нехай це не замилює тобі очі. — Майя перестала мести та здивовано подивилася на дівчину. — Адже про нього до ладу нічого невідомо, — зауважила Сава. — Де він пропадав всі ці роки? Та чому повернувся? І як він залишився живий, якщо теж був у Рубіновому замку в ніч трагедії?

 — Що, навіть ти не змогла це з'ясувати? — іронічно посміхнулась Майя.

 — Ну, як сказати. Одна чутка з його появою вже давно ходить.

Майя фиркнула:

 — Чутка?

Сава схилилася до неї та прошепотіла:

 — Після тієї ночі він залишився єдиним, хто вижив. То які з цього можна зробити припущення?

 — Йому дуже пощастило.

 — Пощастило? Хах, а чи везіння це?

 — А що ж ще? — насупилася Майя, хоча вже підозрювала відповідь.

 — Думають деякі, що він причетний до смерті своєї сім'ї.

Сава зловісно усміхнулася. Деякий час Майя мовчала, задумливо дивлячись на старшокурсницю.

 — Хм... — нарешті, видала вона.

Сава трохи повела бровами. Схоже, не на таку реакцію розраховувала.