Розділ 17. Тінь війни минулих днів (1)

У великому приміщенні виявилося ще холодніше, ніж в тунелях. Майя затремтіла і підійшла до Ельдара. Помітила, як витягнулися його зіниці. Такими очима він міг бачити в темряві, і тепер пильно розглядав місце, куди вони потрапили.

 — Ну? — запитала Майя, яка вже занервувала від мовчання одногрупника. — Що там?

 — Поки нічого особливого, — відгукнувся Ельдар з краплею розчарування.

Він звів руку, з його долоні злетіли з десяток вогненних бабок. Світло вихопило широкі сходи, що спускалася до кам'яної зали. З іншого боку виднівся вузький прохід, над яким височів барельєф: дві змії, що хапають одна одну за хвіст.

 — Я йду першим, — повідомив Ельдар. — Не наближайся, поки не покличу.

 — А якщо тобі загрожуватиме небезпека? — напружилася Майя.

 — Це мій клопіт. Не втручайся, поки не дозволю.

Майя похмуро глянула на хлопця. Часом він починав поводитися так, ніби набагато старший за неї. Ні, Майя не заперечує – Ельдар вмів краще чаклувати, і вона розуміла всю серйозність ситуації Але все одно він міг хоча б трохи покладатися на неї. А замість цього, схоже, зібрався тримати її всю дорогу в тилу, немов Майя абсолютно безпорадна.

Ельдар відкликав вогненних бабок, залишивши тільки одну над Майєю, і став спускатися. Коли під ногами хлопця відламався шматок каменю і покотився по східцях. Майя згадала, що вони на шляху до справжньої скарбниці. А де скарби, там і пастки.

З цією думкою вона напружено озирнулася. У дитинстві вона вдосталь начиталася книг про шукачів скарбів. Тому побоювалася, що зараз під ногами її одногрупника зрушиться щабель. А потім на хлопця хлинуть ряди стріл, покотиться каміння або сходи під його ногами розсунуться та оголять прірву з кілками на дні.

Ельдар йшов досить впевнено. Але, мабуть, теж читав схожі книги, бо його постава видавала напруження. Пару раз він уповільнював крок і вслухався в тишу залу, а потім рухався далі. Минувши сходи, він повернувся до Майї та кивнув їй, даючи дозвіл спускатися. І хоч сходинки виявилася без пасток, але дівчина спускалася обережно, намагаючись йти по слідах Ельдара.

Далі вони просувалися за тим же принципом: Ельдар рухався попереду, Майя слідувала на кілька кроків позаду. Під ногами хруснуло, дівчина глянула вниз і побачила безліч дрібних кісток. У Майї знову по спині пробігли сироти: без сумнівів — раніше тут бенкетувала колонія щурів.

 — І де нам шукати щурів? — тихо запитала вона.

 — Нам не треба їх шукати. Вони вже нас знайшли.

Майя запитально глянула на Ельдара. Той зупинився посеред залу. Раптом вона почула тупіт пазуристих лапок і озирнулася. Одна з тіней біля стін ворухнулася і перебігла за сусідній камінь. Морок біля стін став підповзати до них ближче. Тіні навколо згустилися і тепер з усіх боків підбиралися до них А з тим і сотні очей заблищали в темряві.

Майя відразу витягла руку і приготувалася плести магічне коло.

 — Ні, не нападай на них, — тихо вимовив Ельдар.

 — Пропонуєш чекати, поки вони нападуть? — насупилася дівчина.

 — Пропоную просто почекати.

Хлопець віддав Кароліну їй в руки та залишив біля ніг дівчини рюкзак, перед цим діставши звідти щось. Це виявилася шапка Луки. Ельдар кинув її на підлогу за декілька кроків від себе. Найближчі щури з шипінням попрямували до шапки та принюхалися. Дуже швидко вони взяли непроханих гостей в щільне кільце і застигли. І раптом один з щурів, що обнюхав шапку, пискнув і майже синхронно гризуни встали на задні лапи, припинивши наступ. Це нагадало Майї знайому картину — демони готувалися до приходу своєї королеви.

І та не змусила себе чекати. Блиск трьох пар очей спалахнули здалеку. Гризуни розступалися перед своєю королевою — великим триголовим щуром. Коли королева вийшла з мороку, Майя вперше помітила, як вона відрізняється від інших щурів. І не стільки розміром або трьома головами, скільки розумними поглядами з кожної голови. Вона дивилася на гостей не зі злістю, як інші, а з холодною настороженістю.

Королева зупинилася перед шапкою Луки й принюхалася. Потім пильно подивилася на Ельдара, немов запитуючи, що це все означає. Хлопець зробив крок їй на зустріч, чим викликав у інших щурів загрозливе шипіння. Ставши на коліно, Ельдар схилив голову.

Майя тільки здивовано дивилася на хлопця, не розуміючи, з чого він раптом розкланявся перед їхнім ворогом? Але він глянув на неї й показав рукою вниз. Дівчина присіла на коліно. Серед щурів пройшла нова хвиля шипіння. Але королева вдарила по землі довгим і незвичайно гнучким хвостом. І всі гризуни замовчали.

 — Ми прийшли не вбивати вас, — сказав Ельдар.

Його голос звучав глибше звичайного. Немов він зібрався загіпнозувати щура, але знайомого вогника в очах Майя не побачила.

Королева наїжачилася, виявляючи недовіру.

 — Якщо нападете, нам доведеться захищатися. Але ми б хотіли не битися, а поговорити.

Королева спостерігала. Майї це затишшя здавалося тортурами. Страшно дивитися, як вони удвох стоять, оточені зграєю злісних щурів. До Ельдара вони підповзли занадто близько, адже він не мав зараз зачарованої накидки, яка відлякує демонів запахом горобини. Хоча її одногрупнику накидка не дуже й потрібна. Він і так з сотнями цих демонів при необхідності впорається. Але він терпляче стояв і чекав рішення щурячої королеви.

І раптом триголовий щур сів на задні лапи. Схоже, це означало, що вона поки не збирається нападати.

 — Ми прийшли поговорити про нього, — опустив хлопець очі на шапку Луки, — і про його батька — з ким у вас укладений договір.

Ельдар дістав з кишені щось і простягнув його щуру. І знову колонія навколо загрозливо наїжачилася. Іншою рукою хлопець підніс схожу річ до свого вуха. Майя розглянула металеву кліпсу з дрібними візерунками, яку хлопець причепив до мочки вуха.

 — Ви схожим способом спілкувалися зі Жданом Стародубом, так? — запитав Ельдар.

Королева обережно понюхала кліпсу. І тоді дівчина все зрозуміла. Хоч вони цього ще не проходили на уроках, вона чула про такі магічні речі, що називали «зв'язковими». Ці предмети допомагали розуміти розумних демонів, якщо ті не могли вимовляти людську мову.