Розділ 16. Підземелля (3)

Майя завмерла, подивившись на насторожене обличчя Ельдара. Той дивився в бік сходів. Спочатку дівчина нічого не чула, і вже вирішила, що хлопець її просто дурить. Але потім розрізнила неспішні човгання.

 — Ходімо, поки нас не побачили, — тихо скомандував Ельдар і, прибравши руку від рота Майї, повів її до дверей.

Лука поспішив за ним. Вони обережно вийшли через внутрішній двір і пішли до головного входу. Там оминули столову і шаснули в один з коридорів. Потім їх повів Лука, який вже знав, де шукати вхід у підземелля. Трійця спустилася до підвальних складів. На щастя, по дорозі вони не зустріли нікого з персоналу. Тому швидко добралася по підвальному коридору, де за поворотом вийшли до дерев'яних дверей. Вигляд у них був старий, але ще міцний.

 — Я не зміг дістати ключ, але ж ти зможеш вибити замок? — Лука глянув на Ельдара.

 — Обійдемося без актів вандалізму, — сказав хлопець і присів навпроти дверей. — Лука, ти, схоже, не думав, що замок буде на крові, — сказав він, оглянувши замкову щілину.

 — А? — підійшов до нього хлопчик. — Замок на крові?

Майя заглянула через Завісу. На дверях дійсно трималося магічне коло зі замком на крові. Хоча не дивно: будь-який нормальний адепт, дізнавшись про підземелля під академією з можливими скарбами, захотів би хоч разок туди прокрастися. Такий запобіжний захід очевидний.

Ельдар глибоко вдихнув, щоб відчути запах кровного заклинання, і посміхнувся:

 — І я знаю, хто його поставив.

Він встав і глянув на Майю. Та спочатку не зрозуміла його виразний погляд, який зупинився на її лівій руці. Але швидко здогадалася і не стримала єхидної посмішки.

 — Ось бачите, а ви хотіли йти без мене, — гордо зняла вона рукавичку і простягнула руку Ельдару. — Я вам потрібна!

Хлопець посміхнувся і взяв її долоню. Майя мимоволі напружилися — ну не могла вона залишатися байдужою до тепла його рук. Хай як подумки собі не наказувала. Навіть зараз, коли якоюсь мірою злилася на нього.

Ельдар обережно повернув її долоню. Він шепнув заклинання, в якому Майя впізнала створення крижаної голки. Інструмент з'явився в інший його руці. Гладка і гостра голка, зовсім не як ті грубі та товсті палиці, що виходили на заняттях у Майї.

 — Буде трохи боляче, — попередив Ельдар.

Майя відвела погляд. Не так вона боялася болю, як виду, де голка проткне її шкіру. Дівчина відчула, як на кінчик її безіменного пальця натиснули, а потім швидко кольнули. Ельдар дістав з-під своєї накидки білу хустку. Майї навіть стало цікаво, чи не та сама це хустка, яку він використовував в минулому. Деякий час він тримав її долоню над хусткою та делікатно натискав на палець, поки краплі розтікалися по білій тканині.

 — У тебе є якесь лікувальне зілля? — глянув він на Луку.

Той зняв рюкзак і дістав з бокової кишені невеликий флакон:

 — Заговорена настоянка з кропиви.

Ельдар взяв флакон, намочив край хустки та обережно витер палець дівчини.

— Потрібне вугілля, — склав він хустку. — Зачекайте мене тут.

На цих словах хлопець пішов. Через деякий час він повернувся до дверей. Не без цікавості Майя та Лука визирнули з-за його плечей, щоб побачити заклинання злому в дії.

Тримаючи розправлену хустку на одній долоні, Ельдар виголосив кілька магічних слів. Потім він підніс хустку до замку. Намальоване магічне коло засяяло та перенеслося на кровний замок, візерунки якого відразу змінилися.

 — Кровний замок відкрито, — повідомив Ельдар.

Лука спробував смикнути двері, але ті не піддалися.

 — Не поспішай, є ще звичайний замок, — попередив хлопець.

 — І що робити з ним?

 — Тут все простіше, — посміхнувся Ельдар. — Кароліна, твій хід.

З-під накидки по його руці сповзла ящірка в короні. Лука здивовано подивився на Кароліну. Повзуча перестрибнула на дверну ручку і заглянула в замкову щілину одним оком. Потім розвернулася і просунула туди хвіст, який раптом почав блищати золотистим і міняти форму, як пластилін.

 — У Кароліни хвіст здатний до метаморфоз, — пояснив Ельдар, побачивши зацікавлені погляди супутників. — Вона вміє зламувати замки. Може навіть відкривати не сильно складні магічні замки.

 — Так злом — ваш спільний талант! — єхидно посміхнулася Майя.

Ельдар стримався коментувати цей факт.

 — Круто... — видихнув Лука. — Я теж собі таку хочу!

 — Хіба ви не уклали договір? — зрозуміла Майя, що хлопчик вперше бачить Кароліну. Та хіба не ящірка мала б закріпити їхню домовленість.

 — Уклали, — повернувся Лука і відразу дістав з кишені штанів складений аркуш.

Розгорнувши, він діловито показав його Майї. Дівчина подивилася на звичайний аркуш паперу, де нерівним почерком Луки написано велике слово «Договір». А далі розписані умови цього договору. З боку Ельдара повинна бути надана допомога в отриманні спогадів, вкрадених щурячою королевою. З боку Луки у вигляді платні потрібно дістати всю серію книг «Пірати морів Левіафанів». Під умовами були поставлені дві воскових плями з приклеєними пасмами волосся: світлого і темно-червоного кольору. В кінці учасники договору підписалися своїми іменами.

Дівчина зазирнула за Завісу і ще раз оглянула лист. Та не знайшла ніяких ознак магії. Майя глянула на Ельдара, який з незворушним виглядом спостерігав за роботою Кароліни.

 — Зрозуміло, — посміхнулася вона і повернула задоволеному Луці лист.

Поки він ховав його назад, вона підійшла до Ельдара.

 — Це ж просто письмовий договір, — шепнула вона тому на вухо.

— Звичайно, — хмикнув Ельдар. — Я не збираюся укладати договори на крові з дітьми. Це небезпечна магія.

Замок клацнув, хлопець відчинив двері. Повітря наповнилося вогкістю і холодом. Майя зщулилася і подивилася на надщерблені кам'яні сходи, які ведуть в темряву.

 — Бачиш, Майє, це не підхожа для леді прогулянка, — почула вона з боку низький голос одногрупника. — Ще не пізно залишитися.