Розділ 15. Новий договір (1)

— Де він?! — влетіла дівчинка у двір. — Де він?!

Покоївка — літня добродушна жінка — виглянула у відкрите вікно на першому поверсі.

 — Пан відпочиває в саду, — усміхнулася вона дівчинці з двома косицями, яка зупинилася біля ґанку.

Дівчинка стрімголов побігла в обхід будинку. По кам'яній стежці помчала мимо чагарників. Попереду показався невеличкий ставок. Там вона побачила чоловіка у білій сорочці з засуканими рукавами. Він стояв на коліні й витягнув руку вперед, тримаючи шматочки порізаного яблука.Навколо його долоні кружляли золотисті вогники. Вони підлітали до долоні, обережно сідали на край і секундою пізніше оберталися в крихітних крилатих чоловічків з довгими гострими вухами та тонкими пташиними лапками — садових фей.

 — Батько! — засяяла дівчинка, прискоривши крок.

Чоловік розвернувся, а крихітні чоловічки миттю обернулися у вогники та позаховувалися у біле латаття. Дівчинка бігла, абсолютно не дивлячись під ноги. Не помітивши ямку, спіткнулася й впала на дорогу.

 — Майя! — поспішив чоловік до дівчинки, яка вже зашморгала носом.

Через пару хвилин Майя сиділа на лавці й, стиснувши кулачки, чекала, коли батько почне мазати їй коліно противним зіллям.

 — Дуй, дуй, дуй! — заторохтіла дівчинка, коли ранку защипало.

Чоловік почав активно дмухати на коліно, і незабаром біль ослабла.

 — Ох, мама буде незадоволена, — зітхнув батько і почав мазати подряпані долоні доньки.

 — Я не дам їй лаяти тебе, — одразу запевнила дівчинка. — Тебе десять днів не було. Мама теж сумувала. Вона зрадіє тобі. До того ж вона захоче тобі дещо розповісти...

Чоловік глянув на сором'язливо опущені очі дочки та усміхнувся:

 — Я знаю про шкільну бійку.

 — Це була не бійка. Я тільки вдарила Еріха разок підручником.

 — За що ж ти так свого сусіда?

Майя опустила очі на намазані коліна, які визирали з-під тепер забрудненої жовтої сукні.

 — Він сказав... Сказав, що одного разу ти не повернешся. Сказав, що на твоїй роботі це часто трапляється. Щоб хтось не повернувся, — великі очі дівчинки заблищали. — Я злякалася і стукнула його...

Чарівник здивовано подивився на дочку. Майя мовчала, стиснувши губи. Так, вона знала, що дівчаткам не гарно битися. Але в той момент їй було байдуже.

 — Ну і правильно зробила, що стукнула, — раптом усміхнувся чоловік. – Так тому Еріху, дурості всякі говорити. — Майя підняла очі на батька, який дивився на неї з теплотою. — Еріх не знає твого татуся, — бадьоро зауважив чарівник. — Я ж щасливчик, якого вдома чекають дві найчарівніші у світі феї. І я завжди буду до них повертатися. — Майя засяяла. Чоловік підвівся і поцілував дочку в маківку. — Я ж люблю вас найбільше на світі, — сказав чарівник. — Ніколи не забувай це, Майє. — Дівчинка усміхнулася і кивнула. Звичайно, вона не забуде. Ніколи не забуде. — А тепер підемо в парк на каруселі? — запропонував чоловік.

Майя радісно зіскочила з лавки та вхопилася за простягнуту батьком руку — грубувату, але широку і надійну.

***

Позаплановий вихідний день почався з тяжкого пробудження. Все тіло нило від синців. Попри це Майя відчувала себе порожньою як мушля. Вона ледве відірвала голову від подушки. Сподівалася, що після сну відчує себе легше, але всю ніч її турбували неспокійні сни.

У двері грубо постукали. Втримуючи позіхання, Майя накинула халат. Побачивши на порозі грізну постать мадам Ігас, дівчина остаточно прокинулася.

 — Доброго ранку, — зовсім недобре привіталася доглядачка. — Майя Семироз, вас викликають в академію.

 — Нам же дали вихідний день, — насторожилася дівчина.

 — Дзвонили з дирекції, — як вердикт, видала жінка.

На цих словах мадам Ігас пішла. Майя закрила двері та з сумнівом подивилася крізь вікно на замок в ранковому тумані. Пам'ятається, ще вчора її виклик до дирекції перетворився в боротьбу за життя. Залишалося подіватися, що нова спроба дістатися до кабінету ректора не обернеться черговим катаклізмом. Хоча, якщо згадати, коли це вона туди потрапляла за мирних обставин? А після вчорашнього Майя вже не знала, що її лякає більше: натовп ненажерливих демонів або розмова з розгніваним батьком...

Дівчина одяглася і заплела косу набік. Застібаючи перед дзеркалом фібулу накидки, Майя згадала, що та їй не належить. Вона обшукала кишені плаща, припустивши, що так може дізнатися, кому його повернути. Крім рукавичок і олівця вона знайшла там складений листочок. Записка була від Ельдара. Той написав, що вона може носити його накидку, поки їй не видадуть нову.

У грудях відгукнулося трепетною теплотою, за що дівчина відразу себе дорікнула. Вона добре розуміла — Ельдар піклується про неї лише через їхній договір. Але, навіть знаючи це, кожен раз раділа його турботі.

У холі гуртожитку вона раз у раз ловила на собі погляди учнів. Не обійшлося без глузливих посмішок Лаури та Рути, з якими вона перетнулася на сходах. Мабуть, вже всі тут в курсі про її сварку з батьком. Майя забігла в їдальню, де попросила зі своєї порції тільки бутерброд, щоб з'їсти його по дорозі в академію.

Коли вона увійшла до замку, не без подиву зауважила, що той сяяв чистотою. Наскільки Майя знала, прибиранням академії в основному займалися домовики — домашні духи, які ведуть справи по господарству. Їх важко побачити — вони зазвичай працюють вночі, застосовуючи магію на побутових речах: могли зачарувати мітлу, щоб вона сама підмітала, або щітку — струшувати з полиць пил. Але, як справжні знавці високого сервісу, домовики ніколи не показували стороннім процес прибирання. Тому здавалося, що академія завжди доглянута сама по собі.

У центральних сходів Майя помітила групу чоловіків у сірих мантіях. Побачивши її, вони притихли.

 — Прошу вибачення, — підійшла до них дівчина, натякаючи, що їй потрібно пройти.

Незнайомці розступилися. Майя пішла вперед, відчуваючи на собі уважні погляди. У сходів дорогу раптом перегородив невисокий кремезний чоловік з дводенною щетиною на круглому підборідді. Мав широкий ніс, трохи зігнутий набік.