Другим уроком за розкладом було Травознавство. Аудиторія виявилася незвичною: замість звичних стін — тераса на даху замку, де серед парт і стільців розкинувся цілий сад із грядками й оранжереями. Тут росли звичайні й чарівні рослини. Одні ховали листя та квіти, щойно хтось наближався, інші тягнули до гостей стеблинки й вусики. А деякі були готові мало не битися за свій горщик.
Стефан присів біля одного такого «забіяки», який загрозливо клацав зубастою пащею в обідку жовто-чорних пелюсток. Хлопець взявся дражнити зубасту рослинку, то опускаючи, то піднімаючи палець.
— Обережніше, а то відкусить. А зубки його отруйні.
Стефан та Майя глянули на сусідній кущ. Той злегка ворухнувся.
— Ого, тут усі кущі розмовляють! — зрадів хлопець.
— Перепрошую, юначе! Я — ваша вчителька Травознавства, — з гідністю озвався кущ.
Кусюча квітка вирішила, що це її шанс хапнути нахабу, але Стефан навіть не дивлячись відвів палець, і гострі зубки клацнули у повітрі.
— Так наш учитель — кущ? — поцікавилася Майя, згадавши Люсі на воротах.
Але тут із куща виринуло цілком людське обличчя.
— Ах, якби я була кущем, то б все було простіше, — посміхнулася незнайомка Майї.
Відсунувши гілки, на доріжку вийшла жінка в темно-зеленій мантії. Руде волосся було заплетене в безліч кісок, скріплених дерев'яними намистинами. Її кругле рум'яне обличчя прикрашала земляна плямка на кінчику носа. У руках вона тримала садові ножиці й шкіряні рукавички.
— Втім, мрія моя цілком реальна, — закотила вона очі. — Коли моє тіло сконає і його віддадуть Матінці Землі, наді мною посадять білу акацію. Я живитиму її коріння й поступово сама стану рослиною.
Вона захоплено зітхнула. Адепти ж помітно не оцінили поетичність цієї мрії й тільки спантеличено перезирнулися.
— Я — професор Хедера, буду викладати вам Травознавство, — весело оголосила травниця, коли всі учні розсілися. — Відразу попереджу, що на цьому предметі вам доведеться забруднити руки. Так-так, не варто морщити носики, — глянула вона на двох адепток на другій парті, які незадоволено перезирнулися. — Знаю, деякі з вас і тарілку жодного разу за собою не мили, але на моїх уроках доведеться працювати із землею і рослинами. І те, і інше залишає бруд на ваших дорогих шатах. Так що раджу не сильно вбиратися на мої уроки.
Урок Травознавства минув спокійніше за попередній. Професор Хедера провела вступну лекцію й відпустила учнів раніше, лише попередивши, що наступного разу на них чекає практика. Схоже, сама поспішала повернутися до саду.
Охочим професорка дозволила прогулятися садом, попередивши, що не в усі оранжереї можна заходити. Більшість групи поспішила назад до академії. Мабуть, місцевих уже не дивували химерні рослини.
Майя вирішила скористатися нагодою й побродити серед чарівних трав і кущів. Стефан залишився дрімати за партою, тож вона залишила йому сумку й пішла сама.
Сад виявився настільки великим, що Майї здавалося, ніби вона потрапила в інший вимір, залишивши Академію далеко позаду. Вона заглядала у вікна оранжерей, розглядала яскраві плоди, аж раптом помітила рух у тіні. Майя здивовано подивилася на зелену ящірку на одному широкому листі. Виходить, тут і така живність мешкає!
Ящірка виявилася незвичайною — із золотою короною на голівці, щоправда, для Майї та зійшла б за колечко. Тваринка деякий час розглядала дівчину, поки не моргнула, зіскочила на підлогу й побігла між рослинами. Заінтригована Майя поквапилася за нею. Навіть цікаво, де живе така ящірка? Невже в маленькому замку? Але замість замку тваринка прошмигнула в прочинені двері оранжереї. Майя обережно заглянула туди й ахнула.
Посеред оранжереї стояв величезний, завбільшки з бочку, вазон. Над ним здіймалися пелюстки заввишки з людину, пронизані райдужними жилками. Ті пульсували, немов кровоносні судини, й змінювали колір. Під стеблами звивалися плоскі, мов стрічки, вусики.
Почувши рух, квітка зацікавлено підняла вусики.
— Вітаю! — усміхнулася Майя.
Чомусь здалося, що з такою красивою рослиною потрібно привітатися.
Вусики жвавіше відреагували на голос, ніж на кроки, і обережно потягнулися до Майї. Вона підняла руку. Ті соромливо торкнулися її, а потім обплели долоню.
— Ого, міцне рукостискання, — помітила Майя.
Один із вусиків ковзнув по пальцю, і Майя здригнулася від гострого болю. На вказівному пальці проступила крапля крові. Тим часом квітка заворушилася. Випросталася на стеблі й повернулася до неї, нагадуючи величезну змію.
Майя застигла. Пелюстки трохи розкрилися, оголивши внутрішній бік, укритий дрібними зубами. Їхній внутрішній бік виявився повністю покритим дрібними зубами. Не встигла Майя ступити, як квітка, наче пружина, рвонула на неї. Хтось смикнув дівчину за комір і відтягнув назад. Величезні пелюстки зімкнулися за кілька сантиметрів від неї, марно клацаючи в повітрі.
— Лаура мала рацію, як подивлюся.
Майя розгублено глипнула на червоноволосого. Той посміхався, спостерігаючи за її зблідлим обличчям.
— А? — тільки й спромоглася вимовити вона.
— Табличку на дверях «Вхід заборонений» ти, мабуть, прийняла за запрошення?
#423 в Любовні романи
#96 в Любовне фентезі
#33 в Молодіжна проза
#7 в Підліткова проза
Відредаговано: 16.11.2026