Розділ 2. Ректор академії Тайлогос (4)

Сидячи в невеликому холі, Майя розглядала оголошення на дошці, чекаючи, коли її заселять в кімнату. Гуртожиток від академії відділяв сквер. Комплекс корпусів складався з самих крайніх будинків міста — по дорозі Майя навіть бачила ліхтарі бар'єра між деревами.

— Готово, — долинув гугнявий голос доглядачки Ігас.

До Майї підійшла огрядна жінка з поглядом, від якого всередині все стискалося. Її широке квадратне обличчя, яке відразу переходило в закруглені плечі, і великий рот нав'язливо нагадували жаб'ячі. Мадам Ігас простягнула Майї ключ.

— Четвертий поверх, останні двері праворуч.

— Дякую, — кивнула Майя.

— Не треба подяк, треба вчасно в'їжджати, — примружилася мадам Ігас. — Молодь пішла зовсім розбещена. Тепер весь обліковий запис переписувати. Тьху ти! — Майя зніяковіла і вже хотіла поспішити до сходів, але мадам Ігас зупинила її суворим голосом: — Куди! — Майя різко зупинилася. — Правила проживання, — оголосила доглядачка, витягла з кишені широкої сукні складений листок і почала зачитувати: — Двері гуртожитку для адепта закриваються рівно о дев'ятій — ні на хвилину раніше, ні на хвилину пізніше. Не встиг — спи на вулиці, — постановила жінка. — Майно не псувати — за це штраф і відпрацювання. Відпрацювання у мене, — хижо посміхнулася мадам Ігас. — У чоловічий корпус заходити суворо забороняється. У нас солідний навчальний заклад, а не будинок розпусти й пороку, — вона зміряла дівчину прискіпливим поглядом, немов та вже встигла чимось викликати її осуд. — Прибиранням кімнати займається сам адепт. Пральня працює щовихідних... — Мадам Ігас перевернула листок. — Шуміти ночами суворо забороняється. Виходити на територію корпусів після десяти суворо забороняється. Займатися магією на території гуртожитку суворо забороняється...

Після десятого пункту «суворо забороняється» Майя перестала уловлювати сенс слів, а просто спостерігала, як відкривається і закривається нафарбований рожевою помадою рот доглядачки. Так тривало доти, доки одне слово не привело дівчину до тями:

— Сніданок, — оголосила мадам Ігас, — з шостої ранку і до сьомої.

— Так рано, — злякалася Майя.

— Пропуск сніданку не забороняється, — посміхнулася доглядачка. — Добро не пропаде. З вечерею те ж саме.

Жінка склала звід правил, вказавши, що такий же список можна знайти в холі на кожному поверсі. Майя поспішила до сходів. Піднявшись на останній — четвертий — поверх, вона дійшла до кінця коридору. Й застигла навпроти двох останніх дверей. Права чи ліва — намагалася пригадати Майя.

Дівчина дістала ключ і спробувала його до правих дверей. Вона вгадала — замок клацнув, впускаючи Майю. Позаду почувся звук.

— М-м-м...

Майя обернулася. У щілину сусідніх прочинених дверей на неї дивилось око.

— Привіт! — посміхнулася Майя.

Око моргнуло, і двері різко зачинилися. Майя трохи постояла. Може, таємнича сусідка вирішить показатися. Але за дверима не було чутно ніяких рухів. Схоже, на контакт йти ніхто не збирався. Майї нічого не залишалося, як увійти у свою кімнату.

Варто зауважити, що надання кожному адепту окремої кімнати було однозначно плюсом гуртожитку Академії Тайлогос. Та й сама кімната виявилася не такою суворою за умовами, як собі встигла уявити Майя, коли дізналася, що для проживання учнів були виділені старі дохідні будинки. Їх реконструювали під гуртожиток, дотримуючись стриманості в інтер'єрі. Але високі стелі, широкі холи й коридори віддавали престижем минулих днів.

Що стосувалося кімнати Майї, то вона теж виявилася досить зручною. Частково скошена стеля — поверх все-таки мансардний, і в минулому тут здавалися найдешевші квартири. Скромна, але затишна кімната містила ліжко з оксамитовим покривалом, пару шаф — для одягу і для навчальних матеріалів, тумбу біля ліжка, стіл з дзеркалом і пуфом. Ще був письмовий стіл з вже принесеними двома стопками підручників — старих і нових. Ванна кімната виявилася зовсім невеликою. Майя відчувала, що насолоджуватися пінними процедурами у неї тут часу не буде, тому це і добре — спокуси теж немає. Вікно форми трапеції виходило прямо на академію на пагорбі. Майя підійшла до нього і глянула на замок. Шпилі його трьох веж ніби наколювали розпечені заходом хмари. Широкі вікна відображали криваве небо, від чого академію мов окутало полум’я. Видовище захопливе, хоч картину пиши. Але ця краса дівчину зовсім не радувала. Більше дратувала. Хто вона, Майя, в порівнянні з таким величним замком, який батько обрав замість неї?

У вершини однієї з веж на тлі неба виринула широка тінь, що тут же зникла за дахом. Майя припала до вікна, вдивляючись в силует Академії. Вона не могла зрозуміти, здалося їй? Чи над дахами дійсно промайнуло перетинчасте крило, дуже схоже на крило дракона?

Та величний замок більше не турбували жодні дивні тіні. Значить, здалося…

Дівчина відвернулася від вікна і сіла на ліжко. І тільки тоді зрозуміла, як втомилася. Два дні в дорозі без нормального сну і весь час в переживаннях. Дивно, що весь цей шлях вона ледь помічала свою виснаженість. Але зараз все тіло схопив неймовірний тягар. Швидко збігавши в душ, Майя натягнула нічну сорочку. Валізу вона вирішила розібрати завтра, на свіжу голову. Тільки торкнувшись подушки, Майя провалилася в міцний сон.

***

Вночі правила тиша. Дівчина спала, і місячне світло з відчиненого вікна ледь торкався її обличчя. Легкий порив вітру сколихнув тонкі штори й тут же притих. Посеред кімнати застиг силует. Чорна фігура, повністю прихована в темряві, безшумно пройшла до узголів'я ліжка і схилилася до сплячої дівчини. З-під широкого рукава з'явилася тонка рука. Вона обережно доторкнулася до розправленого темного волосся, що хвилями спускалося по білій подушці. Повільно долоня ковзнула від них до лиця і м'яко доторкнулася до щоки сплячої дівчини.

— Навіщо... — промайнуло в нічній тиші, немов шелест листя. З-під капюшона показалася біла маска. — Навіщо ж ти повернулася, дурненька...