Сидячи в невеликому холі, Майя розглядала оголошення на дошці, чекаючи, коли її заселять в кімнату. Академія стояла через сквер від гуртожитку, корпуси якого займали крайні будинки міста.
— Готово, — долинув гугнявий голос доглядачки.
До Майї підійшла огрядна жінка з неприємним поглядом і широким ротом, що трохи робив її схожу на жабу. Мадам Ігас простягнула ключ.
— Четвертий поверх, останні двері праворуч.
— Дякую, — кивнула Майя.
— Не треба подяк, треба вчасно в'їжджати, — примружилася мадам Ігас. — Молодь пішла зовсім розбещена. Тепер весь обліковий запис переписувати. Тьху ти! — Майя зніяковіла і вже хотіла поспішити до сходів, але мадам Ігас зупинила її суворим голосом: — Куди! Правила проживання, — оголосила доглядачка, витягла з кишені широкої сукні складений листок: — Двері гуртожитку для адепта закриваються рівно о дев'ятій — ні на хвилину раніше, ні на хвилину пізніше. Не встиг — спи на вулиці. Майно не псувати — за це штраф і відпрацювання. Відпрацювання у мене, — хижо уточнила мадам Ігас. — У чоловічий корпус заходити суворо забороняється. У нас навчальний заклад, а не будинок розпусти. Прибиранням кімнати займається сам адепт. Пральня працює щовихідних... — Мадам Ігас перевернула листок. — Шуміти ночами суворо забороняється. Виходити на територію корпусів після десяти суворо забороняється. Займатися магією на території гуртожитку суворо забороняється...
Після десятого пункту «суворо забороняється» Майя облишила спроби все запам'ятати й просто спостерігала, як швидко рухаються нафарбовані рожевою помадою губи доглядачки. Та раптом одне слово привело її до тями:
— Сніданок, — оголосила мадам Ігас, — з шостої ранку і до сьомої.
— Так рано, — злякалася Майя.
— Пропуск сніданку не забороняється, — посміхнулася доглядачка. — З вечерею те ж саме.
Жінка склала звід правил, вказавши, що такий же список можна знайти в холі на кожному поверсі.
Окремі кімнати для кожного адепта були безперечною перевагою гуртожитку Академії. Старі дохідні будинки переобладнали під житло учнів. Стриманий інтер'єр не приховував колишньої розкоші: високі стелі, широкі холи й коридори нагадували про престиж минулих днів.
Її кімната виявилася досить затишною, хоч і скромною. Ліжко з оксамитовим покривалом під скошеною стелею, шафи, письмовий стіл та невелика ванна кімната. Вікно виходило просто на пагорб із академією.
Майя завмерла. Шпилі трьох веж ніби наколювали розпечені заходом хмари. Широкі вікна відбивали багряне небо, й здавалося, стіни інкрустовані кривавими рубінами. Ця сліпуча краса тільки загнала пекучу голку в груди.
Хто вона, Майя, порівняно з таким величним замком? Не дивно, що батько волів дбати про це місце, ніж про власну доньку.
Біля вершини однієї з веж на тлі неба майнула широка тінь і зникла за дахом. Майя припала до вікна.
Їй здалося? Чи над дахами справді промайнуло перетинчасте крило?
Та як не вдивлялася, а більше не побачила жодного руху навколо вежі. Здалося…
Майя відвернулася й сіла на ліжко. Лише тепер відчула, наскільки виснажилася від довгої дороги. Швидко прийнявши душ, натягнула нічну сорочку. Речі розбере завтра. Щойно голова торкнулася подушки, вона провалилася в міцний сон.
***
Уночі панувала тиша. Місячне світло м’яко лилося крізь вікно. Раптом стулки повільно розсунулись, тихо сколихнувши штори. Посеред кімнати застигла окутана тінями постать. Вона безшумно наблизилася до ліжка. Долоня в чорній рукавиці обережно відвела темне пасмо зі чола сплячої дівчини.
— Навіщо... — почувся голос як шелест сухого листя. Тіні розступилися, відкривши білу маску. — Навіщо ж ти повернулася, дурненька...
#423 в Любовні романи
#96 в Любовне фентезі
#33 в Молодіжна проза
#7 в Підліткова проза
Відредаговано: 16.11.2026