— Я не знала... — намагалася пояснити Майя. — Це помилка!..
— Мовчи, негідниця! — черговий раз приказала їй жінка, поки йшла попереду.
Двері Академії пані відкрила одним помахом руки. Майю швидко протягли через хол.
Годинникоголові підняли її парадними сходами на другий поверх і потягли галерейним коридором. Дівчина ледь встигала перебирати ногами, щоб не впасти. Пані геть не зважала на її спроби пояснитися.
«А малий хитрун не збрехав», — промайнуло в голові Майї, коли за п’ять хвилин вона опинилася перед дверима з табличкою «Дирекція». Дама різко відчинила їх і ввійшла до приймальні. Її піддані втягли дівчину слідом.
— До професора не можна! — підскочила з-за столу, заваленого паперами, низенька жінка в окулярах. — У нього зараз нарада!
— Я ненадовго, — навіть не озирнулася на секретаря дама.
Вона сказала щось гортанним голосом, і годинникоголові зникли. Схопивши Майю за комір, жінка пхнула її вперед. За дверима виявився просторий кабінет. Дівчина встигла помітити широке вікно і ряд високих шаф з книжками, перш ніж її погляд уперся в червоно-каштанову потилицю, на власника якої вона ледь не налетіла.
До Майї здивовано повернувся юнак. А коли підняв сині очі над її головою і побачив розлючену пані, розумно відступився у бік. Перед дівчиною постав масивний стіл, за яким сиділи троє чоловіків.
Усередині все похололо, щойно Майя зустрілася поглядом зі статним чародієм середніх літ у найширшому кріслі. На комірі його чорної сорочки блищала срібна брошка у вигляді пера. Волосся кольору воронячого крила обрамляло бліде обличчя, і лише біля скронь пробивалася перша сивина. Різко заламані брови надавали чоловікові хитруватого вигляду.
Чорні очі трохи примружилися, а тоді в них промайнуло здивування. Від цієї ледь помітної зміни Майї захотілося провалитися крізь землю.
— Професор Семироз! — Прощебетала дама з пером, і голос її раптом став майже співучим. — Це неприйнятно! І мені прикро усвідомлювати, що це діється на території вашої академії!
— Мадам Пуфо, що сталося? — поцікавився чарівник у широкому кріслі.
Його питання прозвучало не голосно, але добре поставленим, чітким голосом керівника.
— Сталося кричуще неподобство! І воно вимагає невідкладної уваги! Хоча соромно про таке говорити... Кошмар почався ще з ранку, коли моя служниця серед речей, що сушилися, виявила пропажу!
— Яку пропажу?
— Моїх панталон, професоре! Уявляєте?! — швидко кивнула дама, від чого перо на капелюсі різко сіпнулося, немов підтверджуючи обурення хазяйки. — І якби це були звичайні панталони, які можна купити в кожному магазині. Але ці пошиті з новітньої тканини. Вони навіть можуть коректувати фігуру, — вчено заявила мадам Пуфа. — Я мовчу про те, у скільки вони мені обійшлися. На такі в столиці зараз самий пік моди.
Професор Семироз вигнув брови й глипнув на співрозмовників, сподіваючись, що ті краще знаються на моді панталон. Та, зустрівши такі ж спантеличені погляди, повернувся до жінки:
— Жах-то який, — стримано прокоментував він. — Хоча навіщо вам щось коригувати... — швидко пройшовся поглядом по стану дами. — У вас все і так чудово.
Мадам Пуфа задоволено усміхнулася. З боку гмикнули. Майя скосила погляд на усміхненого хлопця. Той стояв біля стінки, підперши її плечем. Тільки тепер Майя звернула увагу на його темно-синій плащ з довгими рукавами, що начебто зшитий зі шкіри, але виглядав легше і тонше. І щільно прилягав до тіла, замінюючи сорочку. Темний пояс на стегнах поверх плаща мав металеву бляху у вигляді згорнутої кільцем ящірки. На шиї хлопця пов'язана легка тканина в тон його волоссю. Почувши голос мадам Пуфи, Майя повернула увагу до жінки.
— О, ви, як завжди, добрі, професор Семироз, — вона збентежено зітхнула, а потім з новими силами продовжила розповідь: — Я подумала, що це домовик балується. А може, і сама служниця вирішила схопити чуже — у дрібній крадіжці я її давно підозрюю, але розбиратися часу зовсім не було. Я вимагаю від своїх учнів приходити виключно вчасно, і сама не дозволяю собі спізнюватися...
— І цю вашу якість я глибоко ціную, — зізнався професор.
Жінка кивнула і з тим же ентузіазмом перейшла до частини, з якою Майя, соромно признатися, була знайома особисто: флагшток, де розвиваються панталони, а на тлі всієї цієї краси — вона з очима в п'ять копійок. По закінченню історії повисла тиша. Всі в кабінеті дивилися на Майю. Мовляв, і яке твоє останнє слово, плебейко?
— Там був хлопчик, — буркнула дівчина. — Він попросив допомогти.
— Дурниця! Нікого я не бачила! — відрізала мадам Пуфа.
Майя спробувала заперечити, але її в черговий раз заткнули.
— Це дійсно сумно, — нарешті, сказав професор Семироз. — Мені шкода, що вам довелося таке пережити, мадам Пуфа. Я відправлю кого-небудь, щоб вашу річ зняли й повернули вам в цілості. А також як-небудь відшкодую пережиті вами сьогодні незручності.
— Дякую за розуміння, професор...
Мадам Пуфа розтанула від чуйності начальника, але тут же натхненно заявила:
— Дозвольте порекомендувати покарання для порушниці! — Майя різко повернулася до неї, а та поважно продовжувала: — Таке неподобство треба рубати ще у паростку. Страшно подумати, що таким персонам буде відомо таїнство настільки великої сили, як магія. У цьому випадку наш світ приречений!
#423 в Любовні романи
#96 в Любовне фентезі
#33 в Молодіжна проза
#7 в Підліткова проза
Відредаговано: 16.11.2026