Розділ 13

— А ви вмієте знаходити підхід до людей, Феліціє, — Фірніет посміхнувся ширше і відпустив нарешті руку дівчини.

— Ну, я просто не допитувала її, а спробувала навести на роздуми, — Феліція знизала плечима, їй здавалося таке ведення розмови найлогічніше.

— Я здивований. Ірфла напала на вас, а ви з нею були такою доброю.

— Вона жертва своєї матері. Мені просто шкода Ірфлу, а ненависті до неї я не маю, — пояснила Феліція. — Ви маєте рацію в тому, що її не можна видавати Імператорові. Ми могли б спробувати схилити її на світлий бік. Вона має для цього передумови. Просто все життя її світлу половину нещадно пригнічували.

— А ви розумно мислите, Феліціє.

— А ви раніше в цьому сумнівалися, майстре Фірніете? — Феліція лукаво підморгнула викладачеві. Спілкуватись у жартівливому тоні було простіше. Прояви симпатії з боку викладача її бентежили.

Фірніет запропонував пройти у вітальню та випити чаю. У нього була до Феліції важлива розмова. Влаштувавшись зручніше в кріслі і зробивши пару ковтків чаю, він, нарешті, поділився тим, що його турбувало.

— Феліціє, є одна річ, яка мене серйозно спантеличила.

— Яка? — злякавшись, Феліція пролила трохи чаю на спідницю.

— Та не лякайтесь ви! — посміхнувся Фірніет. — Це не страшно, це незрозуміло. Ви покликали мене там, на галявині. Подумки. Я це відчув. Я правий?

Феліція ствердно кивнула. Фірніет продовжив:

— Справа в тому, що Феллінія не мала такої здатності. Як це ви зробили?

— Я знала, що ви єдиний, хто може допомогти, і просто спрямувала всю енергію, всі думки на те, щоб уявити вас поряд, щоб ви почули мене, — Феліція спробувала пояснити принцип своїх дій.

— Я знаю, як працює така сила. Я мав на увазі, як ви, не маючи власної магії, могли це зробити? У вас не повинно бути інших сил, крім сил Феллінії. Ви з немагічного світу. Або у вас були в роду маги?

— Не знаю, я про таких не чула. І здібностей ніяких у себе на Землі не помічала.

— Це дуже дивно. Або вам передалася ще чиясь сила, або у вас у роді хтось нею володів, або (але це малоймовірно) я чогось не знаю про Феллінію. Потрібно це обов'язково з'ясувати.

— Я суцільна загадка, так? — Феліція посміхнулася.

— Не те слово, — Фірніет усміхнувся їй у відповідь.

Вони дивилися один на одного, раптово забувши про все. Були тільки очі — сині та сірі, і більше нічого. Фірніет намагався знайти в її очах розгадки цих таємниць, які навіть він не міг зрозуміти. Феліція ж просто насолоджувалась його увагою. Фірніет першим усвідомив незручність моменту і перевів увагу на чай, який давно вже охолонув.

— Феліціє, вкотре хочу вам нагадати: будьте обережні. І не виходьте за межі академії без мого супроводу, — попросив Фірніет після тривалого мовчання.

— Почуваюся маленькою дівчинкою, якій батьки забороняють гуляти, — Феліція посміхнулася.

— У цьому світі ви і є, по суті, маленькою дівчинкою за рівнем володіння своєю магією. До того ж, ви зараз ще в більшій небезпеці, ніж раніше. Скоро Валідана зрозуміє, що Ірфла зникла і нам доведеться несолодко. Будьте напоготові.

— Я зачарувала каблучку, — повідомила Феліція.

— Каблучка вас не врятує. Завтра замість роботи я навчу вас деяким прийомам. А тепер йдіть вечеряти та відпочивати.

Після вечері Феліція сиділа у своїй кімнаті за столиком біля вікна і гортала книгу з бойової магії. Спати не дуже хотілося. Дощ шумно стукотів у вікно, з прочиненої кватирки віяло свіжістю. Навчання не лізло в голову, зате сторонні думки із задоволенням йшли. Феліція міркувала про Ірфлу — адже вони в чомусь були схожі, та ніколи не знала свого батька, Феліція не знала своєї матері. Феліція звикла діяти за законами свого світу, Ірфла звикла жити за правилами своєї матері. І обидві вони зараз опинилися в незвичному для них середовищі. Ось тільки Феліція не була в ув'язненні в підвалі. Щоправда, йти їй було нікуди, якби вона захотіла піти з академії. Отже, у якомусь сенсі Феліція теж була ув'язнена. Полонянка академії Лідеван. Феліція хмикнула своїм думкам. Майренн вже міцно спала, тож не звернула на неї уваги.

Раптом у голову Феліції спала погана думка. Їй стало так тривожно, що вона вирішила порушити спокій викладача. Ще не було надто пізно для візитів, та й зачарована каблучка при ній, якщо раптом майстер Фірніет знову проводить експерименти.

Феліція відклала книжку та поспішила до викладача. Каблучка не видавала небезпеки, тому коли після тривалого стуку Фірніет не відчинив двері, Феліція все ж таки вирішила увійти.

— Майстре Фірніете! Це важливо… — Феліція обірвала фразу на половині, бо викладач вийшов у вітальню з душу в одних піжамних штанях. Феліція зніяковіла. У ній дивним чином поєднувалися такі якості, як безстрашність і деяке нахабство зі зніяковілістю. — Вибачте…

— Що може бути такого важливого, щоб вдиратися ввечері до мене в кімнати, Феліціє?! Вкотре! — погляд викладача кидав грім і блискавки, голос був грубий і різкий. Але Феліція майже не чула його голосу, не маючи сили відвести погляд від його сильного, м'язистого тіла.

— Моя каблучка небезпеки не показала… — нарешті, невиразно промимрила Феліція, намагаючись таким чином виправдати свій пізній візит.

— Тобто вас могла зупинити лише небезпека? — обурювався викладач. — А моє особисте життя вас не хвилює? Можна ось так просто ввалюватись до мене хоч посеред ночі?!!

— Та хіба ви маєте особисте життя?.. — не подумавши, буркнула під ніс Феліція.

— Що?! — здається, Фірніет ладен був вибухнути від обурення. — Геть звідси! Двері там!!

— Але… — розгублена Феліція спробувала заперечити, але викладач грубо схопив її за лікоть і виставив із кімнати.

Феліція застигла перед дверима, що з гуркотом зачинилася перед її обличчям, не знаючи, що робити і як бути. Їй треба було поговорити з викладачем, але він безперечно був на неї злий. Звичайно, варто було дочекатися, коли він її впустить, але Феліції здавалося, що важливість моменту може пробачити таку нетактовність. Але, виявилося, що ні, для Фірніета це було непробачно.