Розділ 12

Феліція навіть не встигла злякатися, як опинилася в зовсім іншому місці — на невеликій галявині, оточеній гострим камінням і гілками дерев, що загрозливо звисали над нею. За руку Феліцію міцно тримала незнайома дівчина, схоже, та сама, що зустрілася їй минулими вихідними на шляху з Ліданії до академії.

— Ірфла Етірель? — перепитала Феліція, згадавши ім'я, яким назвав дівчину майстер Фірніет, і вирвалася з її чіпкої хватки.

— Треба ж, ти мене знаєш, — недобре посміхнулася Ірфла. — А ти, як я розумію, Феліція.

— А ти тільки дізналась?

— Я знала, хто ти, але ім'я твоє мені було невідоме.

— Тоді, що тобі треба від мене?

— Не мені, а моїй матері, — пояснила Ірфла. — Її твоє ім'я не цікавить, зате сили дуже.

— І чому ж мої сили такі особливі? — Феліція вдавала, що нічого не розуміє.

— Та не удавай ти з себе дурну! — схоже, Ірфлу не так просто було провести. — Ми обидві чудово знаємо, що тобі дісталися сили Феллінії. І ти маєш їх віддати, це бойовий трофей моєї матері.

Тепер Феліція розуміла, що Майренн мала рацію — заглиблюватися в Зачарований ліс було поганою ідеєю. І ніж залишився на галявині — Феліція випустила його, коли Ірфла її схопила. Вона не одразу згадала, що ніж не допоможе проти мага. Феліція могла розраховувати лише на свої сили. Настав час випробувати їх на практиці.

— Це мої сили і вони залишаться зі мною, — якомога спокійніше промовила Феліція і створила навколо себе захисний купол.

— Ти гадаєш, я не вмію пробивати щити? — Ірфла засміялася і вдарила по Феліції сотнею гострих енергетичних голок. Щит устояв, але відчувалося, що він слабшає. Феліція не була знайома з подібною магією і, не бажаючи ризикувати, продовжувала щосили підтримувати щит, без спроб атаки, і повільно відходила з галявини вглиб лісу.

Ірфла виявилася сильною противницею — вона чергувала атаки голками з вогнем, льодом і чорним туманом, що поступово роз'їдали щит. Феліція з кожним разом насилу відновлювала захисний купол. Вона сотню разів уже пошкодувала про свою необачність і безтурботність. Чи варто було так ризикувати через якісь гриби? Майстер Фірніет безперечно буде незадоволений. Майстер Фірніет! Так! Хоч би він міг її знайти! Феліція не сумнівалася, що Майренн передасть йому послання, але коли він зможе дістатися сюди і врятувати її — це питання. Сили Феліції закінчувалися. Відступаючи назад не дивлячись, вона наткнулася спиною на дерево і опинилася в пастці — спереду наступала Ірфла, ззаду були дерева та чагарники. Всією душею Феліція хотіла, щоб майстер Фірніет зараз опинився тут — щит тріщав і обсипався, сили слабшали, а Ірфла готувалася завдати вирішального удару. Феліція заплющила очі і тільки подумки благала майстра Фірніета прийти на допомогу.

Удару не було, тільки слабкий зойк і звук падаючого тіла. Феліція обережно розплющила очі. На галявині стояли майстер Фірніет і Майренн з батьком та братом. У Фірніета та Ренна руки все ще були підняли після атаки. Ірфла лежала на землі непритомна.

Полегшено видихнувши, Феліція повільно сповзла на землю і сіла, спершись спиною на дерево. Вона була така близька до того, щоб загинути!

Майренн перша підбігла до неї і присіла поряд, обійнявши за плечі. Феліція поклала голову на плече подруги і прикрила очі, намагаючись заспокоїтися і прийти до тями.

— Ви не поранені, Феліціє? — м'який голос Фірніета повернув у реальність. Феліція розплющила очі.

— Ні, я в порядку. Лише сильну слабкість відчуваю.

— Ще б пак! Замість атакувати у відповідь і виснажити Ірфлу, ви всі сили витрачали на підтримку щита. Це нікуди не годиться! — Фірніет сердився на її невмілість.

— Я не бойовий маг, я не знаю, як правильно вести поєдинок, — спробувала виправдатись Феліція.

— Зате знаєте, як правильно знаходити неприємності! — переконавшись, що Феліція в відносному порядку, Фірніет одразу ж почав зганяти свій переляк за неї, лаючись і вичитуючи. Таким вже був він.

Феліція винувато опустила очі. Їй не хотілося сперечатися з Фірніетом, адже він мав рацію. Бачачи, що Феліція усвідомлює свої помилки, Фірніет припинив нарешті злитися і подав їй руку. Феліція насилу піднялася, хитаючись, і якби Фірніет не схопив її під руку, вона б упала.

— Ви зможете йти самостійно? — Фірніет дивився на неї стурбовано. У його очах читалося співчуття і ще щось, Феліція була надто ослаблена, щоби розібрати що.

— Напевно… — Феліція не була в цьому певна, до того ж, спиратися на Фірніета виявилося приємно. — А що з Ірфлою? Вона жива?

— Ми її паралізували та наклали сонне закляття. Живою вона потрібна сильніше.

Феліція відчула полегшення. Їй зовсім не хотілося, щоб через неї когось убивали. Хоч Ірфла напала на неї і хотіла її смерті, Феліція не відчувала до неї ненависті, тільки жалість.

Вона спостерігала, як з підстилки для пікніка та палиць нашвидкуруч спорудили носилки та поклали Ірфлу. Батько та син Віраль її понесли. Фірніет підтримував Феліцію, щоб тій було легше йти. Така близькість її бентежила, але вона не сміла від неї відмовлятися — дорога, і справді, давалася насилу.

Вибиралися вони з лісу досить довго, Феліція кілька разів мало не впала, чіпляючись за коріння дерев, і якби не підтримка Фірніета — валялася б на землі. Коли вони дісталися до будинку Віралей, уже почали згущатися сутінки. Мірта Віраль виглядала стурбовано, і з полегшенням зітхнула, побачивши, що всі її рідні повернулися цілими та неушкодженими. Ірфлу віднесли до лабораторії Реннвіна Віраля, розташувавши на невеликому дивані. Вона все ще була непритомна. Фірніет посадив Феліцію в крісло, і та з жалем відпустила його руку.

Між Реннвіном Віралем і Фірніетом виникла суперечка — Реннвін вважав, що Ірфлу необхідно здати Імператору, а Фірніет не був з цим згоден.

— Магу Реннвіне, зрозумійте, Імператор може наказати стратити дівчинку, а це неприпустимо, — заявив Фірніет.

— Вона є темним магом. І вона напала. Смерть цілком допустиме покарання за такий вчинок, — Реннвін не хотів здаватися.