Пролог

Пролог

Моє життя починається і закінчується тут. У місці, де немає ні звуків, ні відчуття. Є тільки моя свідомість та те що залишилось у вигляді спогадів. Напевно, це місце зветься – вічність, те що мі з тобою звемо початком, те що нам не відомо але всі його уявляють однаково у всіх світах. Тепер я знаю, що коли ми помираємо, все що нам залишають - спогади. Саме вони складають нашу особистість, нашу цінність. Спогади – це найважливіше досягнення в житті будь-якої істоти. Ні багатство, ні слава, ні помста, нічого матеріального не має значення. Тільки спогади, які залишаються з тобою після смерті. Теплі і сонячній, що зігрівають вас до кінця часу, нескінченним потоком або темні і важкі, гнітючі, що не дають потім знайти спокій, розривають вас на частини неможливістю щось змінити – все це результат життя. Тут ви проведете свою вічність, просто згадуючи, як це було. Як це – бути живим, відчувати емоції, відчувати тепло і запахи, смаки їжі і дотик коханого.

Якщо вдивитись в мої спогади, то побачите маленьку розпещену дівчинку, яка думала, що зазнала багато болю, яка не отримала достатньо любові від батьків, яка втратила багато сил і часу даремно мучивши себе марними роздумами про майбутнє, за всім цим стоїть нерозсудливість, неосвіченість і молодість, яка перетворилася з добра на зло.

Я була веселою, іноді навіть занадто недбалою, випещеною життям дитиною, яка не знала бід і нестачі, хоча сама так не вважала. Та розбещена дитина любила своїх батьків і старшого брата. Не цінувала людей, які працювали на благо нашої сім'ї. Все, що в мене було, я сприймала як належне. Не помічаючи реальності, моє життя було казкою, про яку мріяли багато звичайних дівчат.

Вона, тобто я,  любила життя і весь наш світ. Хотілося побувати у всіх його куточках, не замислюючись про небезпеку. Побачити найзагадковіші місця і дізнатися незвідане. Я хотіла захищати і бути захисником для всіх живих істот, абсолютно не розуміючи, що це означає і яких жертв вимагає. Я мріяла про подвиги і пригоди, як в книгах, які читала в домашній бібліотеці.

Мене виховували, як і всіх дівчат зі знатних родин. Нам завжди казали, що дівчата не б'ються. Ми відповідаємо за продовження родоводу та баланс у Вавирдосі. Багатьох така ситуація влаштовувала. Але я так хотіла бути чимось більшим, ніж просто ще однією жінкою, яка дала спадкоємців правлячій родині. Я хотіла бути воїном-королевою.

Приблизно у віці п'яти років мене нестримною хвилею вкрило бажання бути ідеальною книжковою героїнею, і я почала спостерігати за своїм старшим братом. Йому було вісім років, коли в ньому прокинулася сила. У день, коли це сталося, батьки були безмежно щасливі. А я була ще маленькою і не зовсім розуміла, чому. Найкращі вчителі, виснажливе навчання та багато уваги з боку батьків. З того часу він зайняв перше місце, по за очі слуги називали його майбутнім королем, я стала не таким важливим потомком, як думала, тому чекала пробудження своєї сили. Але я все одно любила його. Він добре до мене ставився. Ми багато грали разом. Він заспокоював мене, коли я плакала, захищав, коли мене лаяли. Я часто слідкувала за його навчанням, таємно авжеж.

Мама, зайнята королівськими справами, майже не звертала на мене уваги, тому мені було легко втекти від няньок. У дитинстві я списувала таке ставлення на те, що вона була зайнята важливими справами і вихованням мого старшого брата, чия сила прокинулася і потребувала контролю.

Через деякий час я почала ховатися в надії, що мої виснажливі тренування достроково пробудять у мені сили. Я повторювала усе, чого навчили мого брата. У сім років у мене дійсно з'явився магічний дар. Це стало потрясінням для моєї сім'ї, адже, як виявилося, вона, магія, взагалі рідко обирала дівчаток, а тим більше в такому юному віці, мама плекала надію, що я залишуся звичайною дівчинкою.

Тоді я раділа цьому, вважаючи, що мене будуть вважати особливою, але реальність жорстока і несправедлива. Батьки вирішили, що варто відволікати мене і ховати від світу. Вони почали вчити мене мов, читати, писати, танцювати, все, що тільки можна, аби я забула, що я обдарована. Коли мені виповнилося дев'ять років, я вже вільно володів мовою демонів і загальною мовою людей, і вже володіла письмом незалежного королівства Некроситет.

Для мого батька було гарною ідеєю сховати мене в літньому будинку королівської сім'ї. Цей будинок знаходився неподалік від головного палацу. Всього десять хвилин пішки. Але в той же час він був чудово захований в лісі. Там весь палацовий натовп не зміг би знати, що законна спадкоємиця, а в моєму світі саме дівчина була законною спадкоємицею, пробудила дар. Таким чином вони могли продовжувати готувати мого брата до його сходження на престол. Що до мене, то я й досі не знаю чим вони мотивували мою відсутність для всіх придворних.

Вдень я старанно вчилась, а вночі пробирався в найпотаємніші куточки будинку і тренувалась. Найчастіше моїм прикриттям був великий ангар у глибині маєткового двору. Туди приходило мало людей. Тут зберігалися речі, які вже не були потрібні, але шкода було від них позбуватися. Мені подобалося бути там, роздивлятись різноманітні картини, меблі, одяг що зберігався у величезних горах коробок.  Чим старше я ставала, тим більше мені здавалося, що я також зайва річ при дворі. Так я знайшла свою першу форму палацової охорони. Мабуть, хтось давно тут залишив, трохи за велика, але я під себе перешила, як вміла. Я мріяла про те, що одного дня зможу носити це всюди. Я мріяла про те, як мене признають, і я стану прекрасною захисницею. Я обожнювала пригодницькі книги. Мені подобалося уявляти себе їх героєм.

Моя сила зростала набагато швидше, ніж я могла собі уявити. У тринадцять років я вже знала, що я набагато сильніша за свого брата. Я продовжувала стежити за його навчанням, але вже не із захоплення Алексом, цього разу я черпала знання, яких мені не вистачало. Я вивчала усі ті ж книги, що й він. Їх було так багато, їх було незліченна кількість. Я крала його записи, вивчала після нього магічні руни, хімію, астрологію, географію і так далі. Без вчителів було дуже важко розібратись але я намагалась. Я цілими днями сиділа в бібліотеці, ховаючись за читанням жіночих романів. Іноді мені все ж таки доводилося їх читати, для маскування.