Скільки себе пам’ятаю, історії завжди жили в моїй голові.
Коли народилися мої доньки, я почала розповідати їм свої історії. Спочатку просто перед сном, потім — коли було нудно, страшно чи просто хотілося кудись втекти від буденності.
А тепер я нарешті наважилася записати їх на папері.
Все почалося з покинутого будинку.
Не знаю чому, але будинки завжди викликали в мене цікавість. Хто тут жив? Що відбувалося за цими вікнами? Які таємниці залишилися між старими стінами?
Я киянка. І, мабуть, тому майже все, що я пишу, так чи інакше пронизане любов’ю до Києва — його старих будинків, дворів, вулиць і тієї особливої магії, яку не завжди помічаєш, доки не залишиш місто.
Тож ласкаво прошу до моїх історій.