Я — Лія Верес.
Пишу про людей і все те, що з нами відбувається, коли життя раптом вирішує змінити сценарій без нашого дозволу.
Мені подобаються історії про любов, але не обов’язково ту, де всі красиві, щасливі й зустрічають світанок на березі океану. Мені цікавіша любов, яка іноді забуває сказати «я тебе люблю», зате мовчки залишає чашку кави на столі. Та, що приходить із подряпинами, страхами, дурними рішеннями й багажем, який ніхто не просив брати в ручну поклажу.
Пишу про самотність, близькість, родину, втрати, другі шанси і про той момент, коли нарешті розумієш: себе теж потрібно любити, а не тільки всіх навколо.
У моїх історіях люди помиляються, бояться, сваряться, йдуть, повертаються, іноді роблять усе зовсім не так, як треба. Словом, поводяться як справжні люди.
Я люблю, коли після прочитаної історії хочеться не просто поставити «вподобайку», а ще трохи посидіти в тиші, згадати когось, комусь написати… або, навпаки, нарешті не написати.
Пишу про те, що болить. Про те, що смішить. І найбільше — про те, що допомагає нам залишатися людьми.