Зоряний пил та тіні 18+

Ніч була тиха, спокійна, ніби зачарована. Озеро дрімало, відбиваючи незліченні зірки, що мовчки споглядали з безмежного чорного полотна. Того вечора я вперше побачила зірки не як дрібні, холодні цятки на нічному небі, а як живий, тихий океан темряви.
Їхнє сяйво було тихим, майже нечутним, але воно проникало всередину мене, просочуючи кожну клітину мого тіла невидимим зоряним пилом. Здавалося, що вони розуміють мої страхи, мої сумніви, мої болі.
Тоді, коли тіні гніву намагалися поглинути мене, коли всередині вирувала буря емоцій, зірки були моїми тихими, незмінними супутниками. Їхнє незмінне сяйво стало моїм орієнтиром, надією, що все буде добре. Як ніби вони мовчки шепотіли: "Витримай, дочекайся світанку, все пройде". І, здається, я чула їхній голос.