Глава 1. Коли час зупинився

Вітер того вечора пахнув димом і яблуками. Осінь вже брала своє — дерева скидали листя, як спогади, що більше не хочуть боліти. Віктор стояв біля старого вокзалу, тримаючи в руках валізу, яка здавалась важчою, ніж просто речі. У ній були всі його рішення, страхи і незакінчені розмови.

Він не тікав. Принаймні, так собі казав. Просто хотів почати з чистого аркуша. Але проблема в тому, що минуле не стирається, навіть коли змінюєш адресу.
«Може, я просто не створений для спокою…» — подумав він, спостерігаючи, як сонце тоне за дахами маленького міста, де кожна вулиця знала його історію.
Саме тут він колись зустрів Олександру.
— Якщо ти колись підеш, то не тікаючи. А щоб знайти себе. І коли знайдеш — повертайся. Але вже інший. Зміни мене — і себе разом зі мною.