Запорука щастя

Скрипнули двері. Жан зайшов до кімнати й почав шелестіти в кишені. Він дістав невеликий батончик і простягнув мені.
Було приємно, що він приніс мені хоча б щось. Але я впізнала цей смаколик одразу — найдешевший з магазинчику по дорозі. Колись у мене було обмаль коштів, і коли хотілося солодкого, я перебирала асортимент, шукаючи щось дешевеньке, щоб хоч трохи себе потішити.
Але в нього інша ситуація. Нормальна, як на ці важкі часи, зарплата. Він міг би купити мені «Снікерс» або хоча б будь-яку шоколадку. Та він цього не зробив. Економить на мені.
Думка про це прогірчила задоволення від солодкого сюрпризу.
Потім він чмокнув мене в щоку — традиційно, навіть автоматично. Ніби поставив галочку...