Вітрик

Карина переживала відчуття крайнього відчаю. Рятувало лише одне — в кишені її руку зігрівав особливий камінець. Подарунок від бабусі. Вона навіть дала йому ім’я — Вітрик. Дивним було не тільки це: чомусь не пам’ятала, хто саме зробив їй подарунок — чи це була бабуся Анжела, чи бабуся Марла. Навіть не могла пригадати моменту, коли його отримала. Просто чомусь знала — це спадок від любої бабусі, який дає їй підтримку в тяжку хвилину.

— Вітрику, Вітрику, допоможи, — тяжко зітхнула, потираючи дорогоцінний артефакт.

Коли вона це робила, в уяві дуже виразно зринав образ доброго дорослого чарівника, який брав її за руку і йшов з нею поряд. Супроводжував її в труднощах. З ним нестерпне ставало посильним.