Вірність

У Андрія смикнулися жовна:
— Не покусають, але ноги як об ганчірку витруть. Я й раніше для їхньої доньки недостатньо гарний був, а тепер і зовсім мене за людину не рахують. Дивляться як на нікчемність. Думаєш, я цього не помічаю, не відчуваю їхнього ставлення до себе? Я ж не сліпий і не ідіот. Місце в ресторані, кажеш, для мене приготував? Барменом, офіціантом, ким? Плавали, знаємо. Зроблять із мене придаток до своєї дочки без права голосу.
- Такий гордий, так?! Можна подумати ти зараз щось із себе уявляєш.
У коридорі запанувала тиша.
Рука Андрія впала. Його погляд погас.