— Навіщо ти повернувся? — сухо відрізаю, відвернувшись до дзеркала.
— За тобою...
Його слова настільки боляче ранять, що десь глибоко всередині душі з мене виривається істеричний смішок.
— Забудь! Тобі про мене навіть мріяти у снах під подушкою заборонено. Я давним-давно одружена. І сильно кохаю свого чоловіка.
— Не вірю.
— Ти ніхто, щоб я тобі щось доводила. Ще раз підійдеш до мене ближче ніж на метр — матимеш великі неприємності.
— Думаєш, я боюся Платонова? — Ти знаєш вагу мого дівочого прізвища і можливості мого чоловіка. Вони стеруть тебе на порох, і братик не допоможе. До речі, він уже вийшов із в’язниці? Хоча мені все одно.
Розвернувшись, я виходжу в коридор. Здається, це було легше, ніж я думала. Перед тим як повернутися до зали, я роблю глибокий видих.