Усе почалося зі вступу до університету оборонних технологій. Не знаю чому, але саме там стартував відлік.

​Дивлячись на власні закривавлені руки, я думав, що збожеволію. Мої листи до друга стали щоденником чужого, нереального життя. Усе закрутилося так стрімко, що я забув, хто я. Хотілося все розтрощити, навіть узятий із собою кларнет. Спусковий гачок міг обірвати цей абсурд, та я рушив далі.

​Скільки ще болю попереду? Який сенс, якщо правда ніби на їхньому боці? Я не витримую... Але роблю ще один крок. Що змінить нова спроба? Нічого. Та я підведуся, переступлю межу й завершу розпочате. Дарма, скількома шрамами обійдеться ця гра. Я обіцяв змінити світ. Заради неї... Заради таких, як ми.