Дощ ішов уже третю ніч поспіль.
Не той романтичний дощ із фільмів, а холодний, брудний, майже злий. Він стікав по старих будівлях міста, змішуючи пил, бензин і чужі секрети в одну темну калюжу.

Марія стояла босоніж біля вікна своєї квартири на восьмому поверсі й дивилась вниз. Її пальці стискали телефон так сильно, що нігті лишали білі сліди на шкірі.
12 пропущених.
Усі — від одного номера.
Вона знала: якщо відповість — назад дороги не буде.
Але проблема була в тому, що вона вже давно стояла не на дорозі.
Вона стояла на краю.
Телефон знову завібрував.
Невідомий номер
Марія заплющила очі.
— Залиш мене в спокої… — прошепотіла вона.

Та дзвінок не зупинявся.
Врешті вона відповіла…