Один і той самий візок. Одна і та сама жінка, що невпинно плаче біля нього. Той самий кіт, машина, яка проіжджає по одному і тому ж маршруту, птахи, люди. Один і той же день. Проживаючи його знову і знову, легко можна подумати, що це сон. Невдалий кошмар, який без упину продовжує спроби налякати мене. Але з часом починаєш розуміти моторошність ситуації: такі сни не можуть безкінечно повторюватись. Своя безпорадність лякає, і вона ж надає сил йти далі. Далі, на 46 день мого "особистого апокаліпсису".