Розділ 1. Тінь розуміння

Мій ранок починається не з кави, а з аналізу подій одного й того ж дня. Це трохи зводить з розуму, але по іншому ніяк. Йде 46 день мого кошмару, та я ніяк не наблизилась до розгадки, тільки но й зрозуміла, що це відбувається у реальному житті, а не в моїй голові.
Піднявшись з ліжка, я підійшла до столу, де красувався мій іменний блокнот. "Хоуп Вільсон" - так мене звуть. Принаймні, до останніх подій. Зараз я би змінила своє ім'я на "Анхоуп" чи щось таке, але саме воно пов'язує мене з подіями минулого життя, нормального. Тому, щоб остаточно не втратити зв'язок з реальністю і не з'їхати з глузду, було вирішено вести записи кожного дня, всіх дивностей та цікавих відхилень.
- І чому тільки я пам'ятаю всі події?...
Мені вдалось виявити три речі: по-перше, кінець світу настає завжди по різному. Деколи на небі зникає сонце і все занурюється у вічну темряву, в інших випадках на світ падає великий метеорит. Та розклад один і той же: людство гине. По-друге, ніхто окрім мене не згадує подій минулих днів: як би я не старалась вибити з інших хоч часточку спогадів, нічого не виходить. І по-третє, найголовніше - роковий момент настає о сьомій годині вечора і триває хвилину. Далі я знову прокидаюсь о сьомій ранку. Тобто, мені дається рівно 12 годин на вирішення проблеми.
Міркування про апокаліпсис привели мене у розпач, який скоро замінила палка лють.
- Як я за 12 годин зможу змінити долю цілого світу?!
Я не розуміла, що саме можу зробити задля збереження людства. Мені всього 25 років, я звичайна дівчина, яка вивчилась на криптографа і навіть не мала переконливої практики після закінчення університету. Що я можу змінити?
- Краще поки про це не думати, - підсумувавши, я стала збиратись для виходу назовні. - зараз треба якомога більше зібрати інформацію про навколишнє середовище. Можливо, ключ для  вирішення проблеми лежить на поверхні й чекає, коли я нарешті зрозумію його секрет.
- І все ж таки, я рідкісна красуня. - з самооцінкою в мене завжди все було добре, і в ході останніх подій догляд за собою почав мене заспокоювати, допомогав абстрагуватись та хоч на скілечку часу відчути себе знову живою.
Русяве довге волосся спадало з моїх плеч, вимальовуючи імпровізовану укладку. Блакитно-сірі очі було важко не помітити, бо вони досить сильно виділялись на фоні моєї засмаглої шкіри та рожевеньких губ. В завершенні моє обличчя доповнювали виразні скули та чіткий, трохи піднятий наверх, ніс.
- Думаю, я готова. Спробую змінити цей чортів світ на краще.
Не встигла я вийти зі свого двору, як мені в очі кинувся молодий чоловік років тридцяти. Побачивши мене, незнайомець одразу ж кинувся назустріч і досить спокійно почав діалог.
- Хоуп, як добре, що з тобою все гаразд. - юнак глянув на мене досить відкритим поглядом зелених очей, який ковзнув по іншим частинам тіла.
- Ви... хто? Хто ви?
- Я твій друг, ти мене не пам'ятаєш?
- Ні, не пригадую. 
І дійсно, я навіть не брехала. Коли я тільки зрозуміла, що це все насправді, я старалась розпитати у інших про те, що відбувалось минулих днів. Ні одна людина не пригадала кінець світу, і ні одна не говорила зі мною до того, як починала я. І тим більше, ще ніхто не підходив до мого дому і не шукав мене.
- Я - Конор. Конор Мітчел.
Чомусь його ім'я здалось мені знайомим, наче я його вже десь чула. Можливо, я дійсно знаю його, але не можу згадати?
- Ти... теж пам'ятаєш кінець світу? Апокаліпсис, який починається з сьомої вечора, триває не більше хвилини, і знову відроджує світ о сьомій годині ранку.
- ...
Конор замовчав на кілька секунд, наче розмірковував про правильність подальших слів.
- Так, я пам'ятаю всі ці події.
- О Господи, нарешті! Я думала, що збожеволію!
Не стримавши своїх емоцій, я накинулась на чоловіка і сильно його обійняла. Моє серце переповнювало почуття полегшення. Ти не один. В тебе є союзник.
Хлопець, вражений такою несподіваною реакцією, трохи напружився та приобійняв у відповідь. Блондинисте волосся грало на сонці незвичайно яскравими барвами, а на блідому лиці з'явився легкий рум'янець від неочікуваного тілесного контакту.
Спочатку я й не помітила, які в нього сильні м'язи. Такий чоловік точно користувався попитом серед дівчат і дам, але точно не кожній він дарував відповідний погляд на згадку.
Нарешті "відклеївшись" від нього, я сумно та серйозно зазирнула йому в очі. Мій настрій був достатньо рішучий, щоб запропонувати одну ідею.
- З цього моменту, давай працювати разом. На користь цьому світу.