Я не знаю її.
Але здається, що знаю кожну тінь на її обличчі.
Вона мовчить, а я слухаю.
Вона здається сильною та беззахисною водночас.
Цей хрестик — як пауза між словами, які вона не сказала.
Можливо, вона дивиться крізь мене.
А може — крізь себе.
І я сиджу тут, бо не можу піти, поки не зрозумію, чому вона така знайома.
Можливо, я теж — картина, тільки без рами.
Вона не знає життя,бідненька мишка)