—Омере-бей, — його голос прозвучав глухо, але твердо. — З чого б це такий раптовий інтерес до моєї племінниці? Вона захворіла, лежить удома під наглядом Фатьми. І взагалі... вона ще зовсім дитина, а ви — дорослий, поважний чоловік, наступник великого роду. Навіщо вам знати, де вона і що з нею?

—Вона вже давно не дитина, Кемалю, — його голос став низьким, хрипким і загрозливим, наче гуркіт грому, що наближається в серпневій спеці. — Вона розквітла, і ти це чудово знаєш. І вона мені подобається. Я хочу її собі. Завтра ввечері я прийду до твого бідного дому зі сватами та своїм батьком. Готуйте каву. І подбайте, щоб вона була солодкою.