Тепер не відпущу! 18+

Ні! Ні, цього не може бути! Він не мав сюди приїжджати.
Заціпенівши, наче олень в світлі фар, я спостерігаю, як у кімнату заходить чоловік, зустрічі з яким я понад усе прагнула уникнути. Той самий, який місяць тому спершу змусив мене забути про все на світі, а потім пішов з мого номера й мого ліжка, навіть не попрощавшись.
А тепер, через божевільний виверт долі, я знаходжусь в його будинку й наглядаю за його рідною племінницею.
Гордій одразу знаходить мене очима. В його погляді немає ні краплі здивування.
Він знав, що я тут.
І зараз повільно йде до мене. Наче вовк до своєї здобичі.
— Ем, привіт, — всміхаюсь, мимоволі задкуючи. — Оце так зустріч. Я тут випадково, якщо що. І мені, мабуть, вже час їхати…
— Пізно, Жаринко, — притискає він мене до стіни. Й схиляється до мого обличчя…