Те, що не має ім'я 18+

Ася Рей

01.11.2025, 18:51:48

Вау! Це просто кінематографічно! Відчуття, що читаю сценарій гостросюжетного нуарного трилера з елементами містики. Фрази 'Коло замикається. Змій кусає хвіст' та 'Він краде її. Вона краде браслет. Море краде їх обох' — геніальні. Я в захваті від атмосфери, від дежавю, і, звісно, від діалогів. Дуже стильно, захоплююче і обіцяє непередбачуваний сюжет! Хочу дізнатися, що ж означає цей браслет.

Алена Царенко

12.10.2025, 08:54:37

Прочитала від першого до останнього слова! Автор молодець!Змогла завоювати мою увагу від початку і до самого кінця. Із задоволенням читала кожен розділ та переживала всі моменти разом з героями! Бажаю автору натхнення на нові історії ❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️

Віслон Веймер

01.10.2025, 16:20:48

Ваш розділ б’є в саме серце — він поєднує ніжність, спогади й тепло дитинства з жахливим, холодним відчуттям втрати й смерті. Я ніби сам іду полем разом із героями, відчуваю легкість трави на ногах, тепло рук, простоту сміху — і водночас відчуваю, як цей спокій поступово розсипається, проростає в кошмар, що душить із середини. Сцена з білою сукнею й метеликом звучить моторошним передвісником, і вже в момент, коли сон перетворюється на кошмар, я відчув холод по шкірі й важкість у грудях. Після цього прокидання з голоду — ніби виривання з іншого світу, але й тут залишаються наслідки сну. Фінал із батьком і ножем під ногами тіла добиває емоційно, залишаючи мене приголомшеним і розгубленим, бо ти розгорнули це як справжній удар — спочатку ніжність, потім темрява. Ви майстерно змушуєте проживати героїню разом із нею й після прочитаного залишається тривке відчуття моторошної безнадії.

Софія Кравченко

24.09.2025, 22:25:39

Ухти ( •̀ ω •́ ) анотація зацікавила)) Вже додала до бібліотеки буду читати!!!❤️❤️❤️

Віслон Веймер

23.09.2025, 14:48:30

У цьому розділі болісна відвертість розкриває глибину втрат і провини, які героїня довго носила в собі. Сцена з Зуі наповнена тихою ніжністю, його присутність стає противагою до внутрішнього хаосу, але не здатна зцілити — лише дати віддушину. Відчувається, як слова про Туєт рвуться назовні, кожне з них гостре, важке, немов уламок у серці. Героїня зізнається у власній безсилості, у втечі, яка досі переслідує її, і це робить момент ще щирішим. Контраст між її розпачем і спокійною підтримкою Зуі створює особливу атмосферу довіри, коли навіть мовчання стає ліками. Читати боляче, але водночас світло: у цих зізнаннях є надія, що розділений біль перестає бути таким нестерпним.

Віслон Веймер

16.09.2025, 10:03:56

Цей уривок буквально просякнутий жахом і глибоким психологічним стресом. Відчуття страху, безпорадності й шоку буквально пронизують текст: з одного боку — теплота й звична буденність пікніка, сонце і легкий кавун, а з іншого — моторошне видовище понівеченого тіла сестри, що руйнує спокій і наповнює серце страхом і відчуттям втрати. Емоційно автор майстерно грає на контрасті: ніжні, повсякденні деталі різко перериваються кривавими, страшними образами. В очах головної героїні відчувається паніка, відчай, паралізуюче нерозуміння, як реагувати на таке, бажання втекти й водночас страх втрати остаточної реальності. Відчуття провини і суміш шоку з неможливістю прийняти трагедію створюють важкий емоційний тиск, що буквально стискає серце і легені, роблячи сцену надзвичайно напруженою й жахливо живою.

Morwenna Moon

12.09.2025, 12:13:44

Цікавий початок! Натхнення Вам, а з мене підписка та лайк )

Ромул Шерідан

08.09.2025, 23:58:56

Анотація зацікавила. Додав до бібліотеки)

Вікторія Калиновська

07.09.2025, 13:11:12

Підписалась) вітаю з новинкою)))

Лана Рей

31.08.2025, 18:42:38

Вітаю з публікацією! Успіхів автору та книзі. Від мене - підписка і вподобайка)

Анна Лір

26.08.2025, 10:24:43

Вітаю з першою книгою! Успіхів вам!

Оригінальна буква

25.08.2025, 14:25:39

Дуже цікаво, що ж то за чудовисько вигулькнуло?