Таким незвичним сьогодення вмить стає...

Таким незвичним сьогодення вмить стає,
Коли кохання увірветься в твою душу.
Й здається, що життя твоє - вже не твоє,
І радість, і страждання - все пізнати мусиш.
Розлука, сум, а чи самотності печаль
Заволодіють невгамовною душею.
І хоч вуста мої безжалісно мовчать,
Співає серденько: «Кохана, будь моєю!
Прошу не залишай мене на самоті
Із почуттями, що бентежать ніжну душу.
Бо сам, один, не зможу я перемогти
Страждання, біль, розлуку й вічності байдужість.
Кохай, прошу, кохай і вір в свою любов,
Нехай розквітнуть почуття в твоєму серці.
Й мене зігрій своєю ніжністю й теплом,
І тоді вічності байдужість обірветься.
Розквітнуть квіти у пустелі самоти,
З’єднаються серця і стануть одним цілим.
Й нехай тоді моря зникають і світи,
Я вірю, що кохання наше буде вічним!»