Пролог
Закони її шляху — кров, тиша і правда.
У світі, де плач не чують, а слабкість карають, виживають не
ті, хто не боїться, а ті, хто йде незважаючи на страх.
Бо страх не зупиняє тих, хто вже втрачав усе.
На її тілі - кров і шрами,
але кожен з них - це не поразка,
а свідчення того, що вона ще жива.
Вона була дівчиною самурая.
Але вона не народилася воїном –
стала ним крок за кроком,
коли втратила все, що тримало її в теплі.
Він.
Той, чия спина була для неї стіною,
чия рука тримала меч поруч із її.
Той, хто навчив її любити… і йти, коли любиш.
Його – спину, за якою можна було сховатись від бурі.
Його – голос, що мовчки питав: "Ти витримаєш?"
І віру в те, що світ може бути хоч трохи справедливим.
Та саме тоді, коли він залишив її одну –
вона перестала чекати.
І почала жити.