Розпутники, що пливуть за течією

У невідомому місці та час.

Все було добре?.. Так!.. Точно! Було!!.. До того моменту, як я їх вбила?....

З тілом розібралася. Слідів не залишила. Але мені здається за мною стежили. Тіла важкі. Такі ж важкі як і моя доля? Ха-ха-ха...Я ж кохана дочка. Потрібно поводитися гідно. Це був чарівний монолог наодинці не з собою. Потрібно повертатись.
То був ліс. Ліс покритий густим туманом, який густів і густів, та й ще так неприємно. Здавалося, ніби я перебуваю в слизу. Липкому, неприємному. Я була серед лісу. Навколо тільки ялинки, кінчики яких, можна сказати, майже дотягувалися до місяця, що намагався розбавити огиду туману. Крім тиша, що до жаху лякає, навіюючи страх самотності в цілому світі. Хоча. Багато хто знаходить це чарівним. Це залежить від ситуації.