Кажуть, після опівночі у Львівській опері можна почути голос чоловіка, якого давно немає серед живих.

Його звати Микита. Він виходить на сцену без маски — з потворними рубцями на половині обличчя й оксамитовим баритоном, від якого завмирає театр. Глядачі відвертаються від нього. Усі, крім Юстини Волошко.

Вона ще не знає, чому мертвий чоловік дозволив їй почути свій голос. І не знає, що, залишившись у порожньому театрі після опівночі, вона переступила межу між світом живих і світом мертвих.

А Микита вперше за багато років зрозуміє, що смерть — не найстрашніше, що може статися з людиною, яка нарешті знайшла кохання.