Андрій звик контролювати все: справи, людей, власні емоції. У його світі немає місця слабкості. Він працює лише з тими, хто відповідає його вимогам, і ніколи — з тими, хто приносить із собою проблеми. Аміна не підходить йому за жодним пунктом: ні досвіду, ні впевненості, ні можливості повністю віддатися роботі. І все ж він бере її.
Спочатку — як тимчасове рішення. Згодом — як загадку, яку хочеться розгадати. Бо за її холодністю ховається страх. А в очах — вразливість, яку вона так відчайдушно намагається приховати.
Андрій не звик втручатися в чужі життя. І точно не звик порушувати власні правила. Але коли минуле Аміни знову дає про себе знати, він опиняється єдиним, хто може стати між нею і небезпекою.
І цього разу справа не в роботі. Бо іноді люди стають важливішими за будь-які принципи.