Окупований Покровськ здається мертвим: порожні вулиці, чужі прапори, зруйновані будинки й мовчання, важче за шахтну породу. Але місто лише прикидається. Під його підвалами прокидається Покрова — темна сутність із вугілля, пам’яті, жіночого сміху й люті. Юлія повертається сюди під виглядом лояльної журналістки, щоб знайти коханого Олександра, зниклого після фільтрації. Її камера бачить правду: окупанти на знімках стають порожніми оболонками, будинки дивляться у відповідь, а написи на стінах говорять голосом міста. Щоб урятувати Олександра й не дати ворогу зламати серце Покровська, Юлії доведеться спуститися нижче — туди, де пам’ять живіша за смерть, любов небезпечніша за вибухівку, а місто готує дуже чорний сюрприз для тих, хто вирішив назвати його своїм. І сміятися буде останнім. Без жалю.