Я навчилась ховати біль так глибоко, що навіть сама перестала розуміти, де закінчуюсь я — і починається моє минуле. Воно переслідує мене в кожному погляді, у кожному дотику, у кожному спогаді, який я так відчайдушно намагаюсь забути. Але правда в тому, що деякі рани не загоюються. Вони просто навчаються мовчати.
А потім з’являється він.
Його голос — спокій серед хаосу. Його руки — єдине місце, де я не боюся розсипатися. Він дивиться на мене так, ніби я не зламана. Ніби мене ще можна врятувати.
Але він не знає, що стоїть за моєю тишею.
Не знає, через що мені довелося пройти.
І точно не уявляє, скільки випробувань чекає на нього на шляху до мого серця.
Бо іноді кохання — це не порятунок.
Іноді це ще одне випробування, яке або зцілює… або остаточно руйнує.