Мовчи про це 18+

По дорозі додому мене накриває панічний страх, що за мною стежать. Мої ніздрі вловлюють до болю знайомий запах. Він.
Серце б’ється об ребра, а паніка крижаною хвилею розливається по венах. Я майже біжу до дверей, судомно шукаючи у кишенях ключі. Кроки за спиною стають чіткими. Важкими.
Я не встигаю схопитися за ручку двері... Мене вдарили по голові чимось тяжким.
Свідомість вислизає, але останнім що я чую, є до болю знайомий голос, від якого у мене колись стискалось серце: "Ти так поспішав до нього... що навіть не озирнувся. Навіщо ти так зі мною, Кріс?" Останні слова згасають в повітрі, не встигаючи стати змістом, і світ навколо мене просто зникає. Він знайшов мене. Це кінець...