— Містере Торнтон.
— Мія. — Він коротко кивнув, але майже одразу подивився поверх її плеча на мене.
Отже, містер Торнтон. Не Саїд.
Чому я взагалі мала ніяковіти? Переді мною стояв клієнт. Звичайний, просто надто привабливий клієнт, який не зводив із мене очей. За вчасно поданий напій тут залишали чайові; за червоні вуха — навряд чи.
Щоправда, думка одразу підсунула інше: а якщо він теж щось запропонує?
Я, звичайно, відмовлюся. Потім, можливо, трохи пошкодую. А якщо про це дізнається Стеф, шкодувати доведеться, вислуховуючи її докладний аналіз усіх моїх невдалих життєвих рішень.

Палка доросла романтика, серйозні страхи й справжні життєві проблеми — очима жінки, яка вже навчилася сміятися саме тоді, коли хочеться плакати.