Командирка

Кров запеклася на правій щоці Лу, утворивши липку маску. Затиснутий у руці бластер став неприємно гарячим після десяти хвилин безперервної стрілянини.

— Мать твою, Лу! Чого застрягла? — прошипів у навушник Макс, її заступник. — У нас двоє поранених на сходах!

Вона не відповіла. Перед нею, метрів за п'ять, забився в кут маленький хлопчик. На вигляд років дванадцять-тринадцять, у брудному комбінезоні з емблемою на плечі. В руках він затискав щось схоже на саморобний пістолет — примітивний, але смертоносний.

— Кинь зброю! — крикнула Лу, націливши бластер на його чоло. — Я не пожартую!

Раптом хлопець різко смикнув рукою...