Місячне сяйво ледь довзоляє побачити гострі контури його сп'янілого обличчя. На ньому жодних емоцій і від цього стає лячно. Попри страх сідаю поруч і... мовчу.

Чергова сварка. Як неочікувано.

Знала, що натрапила на злого, хворого і агресивного виродка. І він ще називає мене проблемою...

Але цього разу... цього разу все буде востаннє. Межу перетинати не можна.

Не бажаючи добирати слів, так само мовчки підіймаюся. Ступаю пару кроків уперед, як раптом чую:

— Ей, проблемо, — його голос низький і тихий, — я кохаю тебе.