"Кожна її тінь тепер має ім'я. Кожен подих - ціну."
Він не питає. Він просто приходить.
Його не лакає ні страх, ні сльози, ні зачинені двері.
Він стежить.
Дихає поруч.
Чекає, коли вона зробить помилку.
Кассія втратила все:
улюблений зал, спокій, контроль.
А потім - себе.
Він вкраде її спокій, її речі, її сни. Її свободу.
Сайлас Кроу - не герой.
Він темрява з очима двох кольорів.
Його жорстокість - витончена.
Його дотики - покарання й насолода водночас.
Його бажання - одержимість.
Коли вона бачить манекен у своїй спальні, в його руках - її сукня, а на тканині - послання....
Вона розуміє:
Її вже вибрали.
Її вже привласнили.
"Ти вже відчуваєш мене, метелику?" написано на таканині білим маркером.
Та вона не знає, що справжнє наближається...
Не на крок.
А на подих.