Двоє під парасолем.

Дощ у цьому місті складався не з води, а з пам’яті. Краплі падали на бруківку, і можна було почути уривки чужих думок: «купи молока», «я більше не люблю тебе», «збережи цей файл». Ті, хто ходив без парасолі, ризикували розчинитися в колективному хмарному сховищі й стати ще однією безкоштовною ліцензією для Всесвіту.
Він ішов під червоним куполом, що світився, наче голограма старої реклами. Вона рухалася назустріч під синім — схожим на заставку телефону в режимі «ніч». І коли їхні парасолі торкнулися, небо зреагувало новим сигналом — коротким блиском, як у повідомленні: «з’єднання встановлено».