Він знав напам'ять кожен свій крок: 280 до метро, три хвилини очікування, все життя — розграфлене на клітинки. Артем був ідеальною "людиною-таблицею", поки в один вівторок не зрозумів, що перестав дихати. Один квиток на поїзд, який ніхто не чекав, і випадкова попутниця з наклейками на валізі — чи достатньо цього, щоб зруйнувати моноліт власного життя? Історія про те, що іноді, щоб знайти себе, треба просто не встигнути на свій "правильний" поїзд"