«Дощ» — камерна філософсько-психологічна розповідь із елементами наукової прози та міської притчі.

У біологічному університеті, в сирій лабораторії, викладач Семен Геннадійович проводить заняття з анатомії. Його студент, Льоня Грибоєдов, препарує жабу. Центральний конфлікт книжки розгортається навколо суперечки про природу дощу.

Анатомія жаби стає метафорою анатомії людини й міста, а дискусія про «живе» й «неживе» перетворюється на розмову про межі життя — в органах, свідомості чи зв’язку з середовищем. Дощ виступає третім учасником діалогу, «відповідаючи» гуркотом, туманом і сирістю.

Виберіть сторону в цій інтелектуальній дуелі: чию позицію ви підтримуєте і чому?