Десять років тому. Даміану — дванадцять, Лії — одинадцять.

Місто називалося Ґрейвс-Сіті. Воно було брудним, старим і злим. Тут пахло димом заводів, дешевим алкоголем та безнадією. Вуличні ліхтарі працювали через раз, а в підворіттях завжди ховалася небезпека.

Даміан виріс у квартирі, де стіни пам'ятали крики його батька, який бив матір, поки та не знепритомніла. Одного разу батько пішов і не повернувся. Хтось сказав, що його застрелили під час пограбування. Даміан не плакав. Він зрадів. Він обійняв матір, яка тремтіла на кухні, і пообіцяв, що ніколи нікому не дозволить її скривдити.

Йому було десять. Він не знав, як виконати цю обіцянку, але знав одне: він має стати сильним. Дуже сильним.

Лія росла в іншому кінці міста, але її історія була не менш болісною.