— Ти можеш сказати правду хоча б зараз?

Його голос був тихим, майже спокійним, і саме тому запитання прозвучало небезпечніше, ніж якби він підвищив тон, ударив долонею по столу чи знову почав перераховувати все те, що за останні місяці ми встигли сказати одне про одного — адвокатам, журналістам, друзям, людям, які ніколи не були поруч, але чомусь вважали, що мають достатньо права й інформації, аби вирішувати, хто з нас зрадив першим, хто брехав краще і в який саме момент історія, яку ми обоє так довго приховували, перестала належати нам.