Анатомія помсти 18+

— Аню? — покликала я тихо, хоча й знала, що вона мені більше не відповість.
Я могла б перевірити пульс. Але розуміла: сестрі вже нічого не допоможе. Тому я просто схилилася над нею. Мої очі, звичні до холодного світла, тепер жадібно шукали сліди, залишені вбивцею. Кожен розріз на її шкірі був для мене посланням.
— Знаю, що обіцяла тобі... — прошепотіла я, торкаючись кінчиками пальців її холодного плеча. — Обіцяла за жодних обставин ніколи й нікому не шкодити. Але зараз я не можу цього зробити. Пробач мені.
Я сиділа над нею, наче над черговим експонатом, але всередині щось, що я так довго придушувала, нарешті вирвалося на волю. Це було не горе. Це була жага помсти.
— Я клянусь, що зроблю твоєму вбивці все те, що він зробив із тобою, — слова, що зірвалися з моїх губ були особливо жорстокими.