Мені двадцять вісім, я працюю офіціанткою, освіти не маю, особисте життя десь загубилося, а найбільше досягнення — двокімнатна квартира, яку на мене переписала бабка.
Бабка, до речі, померла. Сказала, що в неї, походу, сказ, поїхала в лікарню й відкинулася. Тепер лежить у морзі й чекає, поки я вилікую свою довбану простуду та нарешті організую похорон.
Принаймні, я так думала.
Бо поки я сиділа вдома із соплями, бабка вже встигла воскреснути, зжерти хрін зна кого й долучитися до загального пиздецю, який чомусь почався саме в Сумах.