Данилові Ковачу двадцять сім, і він щойно закрив спринт, якого не закривав ніхто: двісті вісімдесят тисяч рядків, сорок один сервіс, одинадцять тижнів — і жодного рядка, написаного руками.

Лишилися три відсотки. Один файл, двісті тридцять рядків, і дірка посередині, яку не може заповнити жодна модель у світі. Бо шов між згенерованим кодом і робочою системою — це не текст. Це стиснена карта причин і наслідків у голові людини, яка двадцять років щодня помилялася і бачила, чим це закінчується.

Такого немає в жодному датасеті.

Але воно є в людях. І його можна взяти.

Ярина Гнатюк — тех-рекрутерка, колишня QA, яка три роки веде приватну таблицю з однією колонкою, якої немає в жодному ATS: як людина думає. Одного четверга вона ставить фільтр «пише сам» — і бачить одинадцять некрологів. Із тих