Щиро запрошую до читання та конструктивного коментування! Фентезі. Купа драконів: різних розмірів, мастей, характерів :).

https://litnet.com/uk/book/pomsta-aranni-b150562

"Колись давно Люди та Дракони жили в злагоді. Та щось сталося...
Тепер Даммой, син Аранни (мала крилата курва) знущається з мешканців невеличкого селища в забутому всіма Дрібногір’ї. Хлопчик на ім’я Кассіан присягнувся помститися драконові, що нищить його маленький світ. В гарбі торговця мотлохом він тікає на Захід, аби здобути славу та навички й перемогти Летючого Звіра. Та що насправді є метою його небезпечних пригод?"

Уривки:

"Кассіан побіг далі, ще не отямившись від того, що відбулося. Побачивши рудого вожака у кіптяві та бруді на землі (вочевидь, він теж пережив сутичку та був дезорієнтований), Касько підхопив каміння, вправно влучивши крилатому в око, потім підскочив до Рудого, затуливши від подиху самого Цвіркуна.
    Цвіркун тим часом, здавалося, забарився. Ніхто не міг сказати певно, проте істоту, здавалося, вразила неприступність жертви. Він злетів у небо, розвернувся й спробував ще раз спопелити Кассіана, який уже курився й закричав від болю. Сокира Рудого влучила драконові в спину, та відскочила від сталевої броні. Цією миттю Касько скористався, щоб знову бігти...".

"Бібліотека займала найбільше приміщення — цілковиту Бежеву Вежу, а її нескінченні полиці губилися в темряві над головою. За бібліотекаря правив Майстер Шепіт — найогидніше з видимих Каськом створінь, що нагадувало гігантського восьминога, заспиртованого в величезній колбі з мутнуватою жижею.
    -- І як він має вказати мені місце манускрипту... -- прогугнявив від несподіванки хлопець, вперше побачивши Майстра.
    -- Він навіє це тобі в думках, -- почувся веселий голос з-за спини й догори пурхнула дівчинка років чотирьох на прозорих райдужних крильцях. -- Або мені, Ельзі-піксі, а вже я допоможу-у-у...
    Майстер Шепіт мав найсильніший дар телепатії з усіх істот, що будь-коли населяли Світ. І “боржників” він умів дістати влучно, не полишаючи своєї колби — він приходив до них уві сні..."

"Тібо вважав матір красивою — йому подобалося її вузьке засмагле обличчя, глибокі чорні очі з безпорадним, дитячим сумом в глибині; округлі обриси грудей та гострі ключиці над ними. У розкішній, маслянисто-чорній копні волосся виблискувала корона медового золота: тонкий обідок з двома скорпіонячими жалами...

Головне, він знав це, не дивитись нижче поясу, оперезаного золотим ланцюжком — туди, де починався Скорпіон...

-- Сину... -- мовила лагідно королева.

-- Мамо, -- виструнчився герцог.

-- Занепокоєння відчуваю у твоєму серці...

-- Дракон утік із Міста Веж. Про це гудить, наче вулей, місто.

-- Дракон — не пташка, аби тримати його в клітці...

-- Він потрібен мені! Нам... Як і той, хто зробив це.

-- Не надавай випадковостям зайвого сенсу...

-- Я впевнений: це не випадковість. Зі сходу вдруге дійшла звістка: якийсь пастух убив Цвіркуна, припершись з його черепом, причепленим до крупу віслюка до Наргарду. Це не може бути помилкою, -- Тібо раптово замовк, про щось замислившись.

Ганнара рушила назустріч, важко рухаючи шістьма парами кінцівок.

-- Сумніви — ознака переможених... -- мовила вона, не відводячи пильного погляду від сина. -- Чи пам’ятаєш ти, що викарбували славні пращури твої на гербові своєму?

Тібо інстинктивно торкнувся масивної фібули, що скріплювала його смарагдового плаща, -- фігури золотого скорпіона з войовничо піднятим жалом.

-- "Влада не зносить милосердя".

-- А перемога часу не зносить... Іди й знайди його, сину... -- Ганнара рушила до нього, поцілувавши льодяними вустами в чоло та змусивши скам’яніти усе його єство. На лобі виступили краплі. “Занадто спекотно”, -- подумав Тібо й розвернувся до виходу".