Авторське право крізь час

Авторське право вперше з'явилося 500 років тому, і тісно пов'язано з друкарським верстатом. З винаходом цього чудового пристрою, яке дозволяло дешево і швидко розповсюджувати інформацію перевернуло цілий світ! Але таке розповсюдження будь-який думок не сподобалось тим хто мав владу, на той момент, це була церква. Широке розповсюдження біблії, підривало ту монополію яка за собою закріпила церква, відносини з Творцем. Особливо жорстоко боролися з друкарськими верстаками у франції, де спалювали ці механізми разом з майстрами й власниками. Але час йшов і було зрозуміло, що це “безумство” неможливо зупинити, і тому його спробували очолити. Так в Англії у 1557 з'являється “Королевська гільдія друкування”, що стало початком авторського права.

З того моменту, в Англії, щоб друкувати книжки потрібно звернутися в цю гільдію за допомогою, такий собі сервіс друкування. Але вже гільдія вирішувала друкувати це чи ні. Роль гільдії полягала в цензурі матеріалу, і не допускати книжок, де є думки про зміни влади, або проти осіб королівської крові, бо саме королева Марія 1 давала монополію на друкування цій гільдії. Така собі боротьба з екстремізмом. Проти такої системи публікації люди не були проти, простих людей цікавив контент чи розважальний, чи навчальний, які давали їм ця гільдія. Підтвердженням того що ця гільдія була спрямована на цензуру, а не на підтримку автора, є той факт, що в реєстрі гільдії, не вказувались і в жодній формі не зберігались автори (псевдоніми, прізвища тощо).

Йшов час, структура влади в Англії змінилася, і відношення до цензури також. При цьому закінчився строк ліцензій, на монополію друкування, що давалось гільдії та продовжувати їх не збиралися. Але гільдія друкування, яка 150 років заробляла на цій ситуації не хотіла втратити свій бізнес, і тому благала парламент Англії про формування закону про виключні права на публікацію кожної книжки. Тобто гільдія хотіла укладати з авторами договори, і публікувати книжки, і щоб ці книжки були захищені законом про те, щоб їх не передруковували, бо так втрачалися кошти гільдії. Гільдія яка стало таким собі видавництвом хотіла цим законом захистити себе і свої кошти, а не автора. Чому можна так сказати? Умови цих договорів, були досить кабальними для авторів того часу. За рукопис давались сума коштів, і він переходив у право власності гільдії, назавжди! Причому сума була маленька. Закон прийнятий в 1710 році який називають “статут Анни” став першим сучасним законом про авторське право. Іншими словами цей закон, давав змогу урегулював передачу авторського права між авторами й видавництвами.

Знов минав час, технології ставали доступними та конкуренція серед видавництв давали більше переваг саме автору, а не видавництву. Наприклад, право на публікацію стало не довічним, а лише на 100 років. Потім і цей час потрохи зменшувався, наприклад зараз середній строк в 5-20 років. І взагалі все більше уваги почали приділятися авторам, а не видавництвом, які раніше друкували свої емблеми й герби поверх всього. Таки чином видавництво продавало себе, щоб люди шукали не автора, а герб видавництва.


Зараз 21 перше століття, і сучасні технології дозволяють автору легко публікуватись і мати діло прямо з шанувальниками своєї творчості. І створюються платформи, де автор може заробити на своїй креативності й творчості, на пряму без посередників. Потрібно розуміти, що видавництва і дистриб'ютори, це перекупники, а не автори. На жаль інколи помітно, що деякі з дистриб'юторів діють настільки ж нахабно як 500 років тому.

Якщо говорити про авторське право, для авторів, а не для посередників, виходить цікава історія. В цьому плані зараз ми повертаємося на 500 років тому! Як письменники, барди, художники та інші творчості заробляли до 16-го століття? наприклад барди подорожували містами й співали пісні та охочі люди платили їм за те, що чули, або ж просто годувати їх. Художники зазвичай брали замовлення, часто у заможних людей, а різні письменники й дослідники співпрацювали з університетами, меріями та іншими організаціями, задля заробітку на життя. Минув час і ми повернулися до схожої системи. Фотографи беруть замовлення на фотосесії, але також роблять фото і для душі, і часто з цього нічого не мають. Так і з іншими творчими професіями.

Автор, тобто той хто створює контент, зазвичай хоче заробляти собі на життя своєї професією. Але при цьому, як люба творча людина, бажає щоб його роботу оцінило якнайбільше людей. І особисто моя думка про авторське право дуже розмита, зараз я хочу розпочати заробляти на життя своїм хобі, тобто письменництвом, і тому розумію що кіберпіратсвто шкодить всім авторам. Але з іншої сторони я особисто перечитав, тисячі книг не заплативши ні копійки. Я прочитав приблизно 2500 книжок якби за кожну заплатити 10 гривень, то мені доведеться працювати не один місяць, я б не став ким би є, якби я не порушував ці авторські права. На цю тему є один приклад який трохи мене виправдовує) На зорі комп'ютерних технологій, було багато різних “ОСей” програмного забезпечення від різних фірм, щоби використовувати комп'ютер. Це зараз люди питають “у тебе який віндос 7 чи 10?”, Але були часи коли таких “віндосів” було багато від різних фірм і вони між собою конкурували. Так от компанія Майкрософт ніколи не переслідувала, піратське використання її програм звичайними людьми. А оскільки інші компанії боролися з нелегальними копіями, то програми від Майкрософт, стали більш розповсюдженими, і люди до них звикли, і коли купляли програму, то і не думали про інші продукти від конкурентів.

Напевно ви чули про компанію Tesla котра робить чудові електромобілі? Так от її генеральний директор Ілон Маск виклав у вільний доступ всі напрацювання компанії, тобто схеми й креслення всього обладнання. Він говорить, що патенти на винаходи, тільки гальмують розвиток технологій, і працюють на збагачення великих корпорацій, а не на захист інженерів та винахідників

І так, що таке автор у 21 столітті? Які стосунки мають бути між споживачем і тим хто робить контент? Це важке питання) наведу цікавий приклад про аматорські переклади.

Інколи письменники пишуть настільки добре, що їх помічають звичайні люди з іншої країни і їх роботи переводять на іншу мову, і автори про це навіть не здогадуються. Це не роблять дистриб'ютори чи видавництва, а звичайні люди котрі знають дві мови, часто це досить посередній переклад, який не тягне до рівня в літературних видавництв. Але трапляються і виключення. Інколи книги що перекладається, і якість вихідного тексту настільки добра, що такі перекладачі починають заробляти. Знаю один чудовий приклад китайської веб-новели, вона нараховує близько 1800 розділів. Кожен розділ читати 8-16 хвилин. Неймовірний об'єм! Але перекладачі вже зробили 800 розділів і не збирається зупинятись! Вони перекладають щотижня 8-10 розділів. Але безкоштовно можна прочитати 1 розділ в день. З часом набігло 650 безкоштовних розділів, і ще 150 які можна купити ціна на розділ 3-5 гривень. Люди купують їх, і це дає змогу перекладати далі. Як ви думаєте: якби ставився автор цього твору до того що якісь перекладачі з іншої країни заробляють на ньому? Чи він зрозумів би, що це невеликі гроші за титанічний труд в перекладі та розповсюджені його творчості в іншій країні? Чи він би їх судово-переслідував? Залежить від людини, але є над чим подумати.

Також є цікавий приклад одного декламатора, людина що озвучує книги. Один хлопець пішов з роботи та почав робити аудіокниги. Зазвичай це такі аматорські переклади. І він набирає з запропонованих йому книжок пару проєктів і озвучує їх. В день він видає 1,5 години звуку, а його слухачі кидають йому грошеняток. Він домовився з шанувальниками, що в місяць він живе на 13000 російських рублів, і він висвітлює скільки %, є від цієї суми. Зазвичай там більше ніж 100%. Так цей хлопець живе більше 3-х років. Він робить непогані аудіокниги, деякі навіть з накладанням музики. Зараз у нього понад 1000 годин звуку різних аудіокниг! А його аудиторія підтримує його на протязі цього часу.

Це теж гарний приклад, і можна на основі цього подивитись на відношення до авторського права. З однієї сторони вони не відають % правовласникам, але як би не їх праця то цих речей не побачили б й не почули б люди. До речі, якщо в країні немає правовласника, то таке розповсюдження є формальне законним.

Тож, що можна сказати про авторське право, воно повинно годувати автора. І як добре, що зараз для цього є різні інструменти, що автори, тобто творці контенту, могли працювати напряму зі своїми шанувальниками та доносити свою творчість для більшої аудиторії. А всі випадки коли це право порушується, мають судити самі автори.


Моя особиста думка, дивлячись на ці приклади я їх схвалюю як автор. Мені би таке сподобалось. Коли хтось помірно заробляє, своєю працею і допомагає поширювати мою творчість, чому б і ні? Мені подобається форма, коли автор забезпечується своїми шанувальниками, а ті отримають його роботи безкоштовно. Коли воно на добровольчих початках, то виглядає досить органічно. І думаю це ідеальний симбіоз між автором і читачем.

В цій статті я розглянув лише історичний і матеріальний аспект авторського права, але є де що глибше. Це філософська сторона авторського права! Коли якісь твір, фільм, картина вас надихає, а потім ви це використовуєте у власній творчості - “вкрадете” собі персонажа для книги, або ж ви зробите косплей на героя фільму. І взагалі вся ваша творчість заснована на ваших емоціях від творчості інших, переплетена з власним і чужим досвідом і своїм баченням. Інколи для збереження авторського права створюється комісія яка розглядає чого було більше власного чи чужого.

Як ви ставитесь до таких речей?

P.s підписуйся щоб не пропустити мій фантастичний детектив, вже зовсім скоро)