Чума

Мене дивує людська дурість.

Їх віра в щастя і дива.

Хіба не чули Ви цим ранком.

По світу шириться чума.

Вона вербує недалеких,

наївних, щирих простаків.

Плете тенета міцні з ниток, 

щоб загубилася душа.

Пропаща сила заманила.

І зжерла зо світу людей.

А заміть того залишила лиш перебитих хробаків.

Чума ятрить і мозок й тіло.

Нас п`є з жагою до краплини.

Лише обпалені кістки чомусь до смаку не прийшли.

Ця чорна смерть чатує вміло.

На дворі в мене під вікном.

А постать її вправна сміло

приходить поруч з мирним сном.

Вона веде з собой за руку

малих невинних дитинчат,

які навчилися служити 

уже не гірше собачат.

Там видко лінь, пиху і злість,

що мріють вирвати солодке серце.

І підкорити світ собі.

Хай буде ще один трофей в відерце.

Кульгає тихо чорний гук.

Провісник вічної біди.

Сьогодні все йому зіходить з рук.

Сьогодні терпить правду він.

То як же вирватись із склепу?

Спитать насмілетеся Ви.

Хіба нема надій на вічне

скитання долі по землі?

Як хочеш мирно жить - тікай.

Біжи на вздогін вітру в полі.

Але тоді ж не дорікай, 

що ноги твої надто кволі.

Нема щасливої пори.

Це все утопія, затям.

А як відчуєш сили у собі,

то стій наперекір страстям.

І може вже тоді звільниться 

цей світ від чорної чуми.

А може й ні,

судить самі беріться.

Я вірю Богу, а не тьмі.